«Господи! Тільки все у житті налагодилося! Коли мені ще й за тобою доглядати?» – крuчала донька старoму батькові

У батька Ольги стався iнcyльт. Він довгий час у ліkapні лежав. Єдина донька відказувала лікарям, що їй ніколи за батьком доглядати. Вона просто хотіла дати гроші caнітаркам, щоб ті до Романа Олександровича з більшою увагою ставилися. Та працівники лiкapні відмовлялися: «Ми й так за ним доглядаємо. Таким людям турбота потрібна, а особливо – від рідних людей». Та Ольга все одно щодня не приходила. Ніколи було.

Частіше відвідував старенького зять Андрій. Коли Романа Олександровича виписували, він приїхав по нього. Лікарі повідомили, що хворому не можна бути одному у селі: «За ним ще догляд потрібен і реабілітація бажана».

Андрій привіз тестя у свій будинок. Він порадився з лікарем, що і як робити старенькому і обіцяв, що буде займатися ним. Коли додому повернулася Ольга, вона здивувалася:

– Що батько тут робить? Я що за ним доглядати буду? У мене купа проєктів на роботі! Часу геть немає!

Виявилося, що донька була байдужа до батька. Хоча це було видно, коли Роман Олександрович ще у лікарні перебував.

Андрій заперечив:

– Батько ще слабкий дуже. Потребує реабілітації. Ще скільки необхідно зробити, щоб його організм відновився. Тому поживе поки що у нас!

Ольга обурено відказала:

– Ага… До міського життя швидко звикають. Так і залишиться у нас.

– Люба моя, це ж твій батько рідний! Як ти можеш бути такою безсердечною?

Та Ольга не зважала на слова чоловіка.

– Господи! Тільки все у житті налагодилося! Тільки на роботу з високою зарплатою влаштувалася! Коли мені ще й за тобою доглядати? – кричала донька старому батькові.

Роман Олександрович нічого не відповів. Та на душі його так боляче зробилося, що думав і заплаче перед донькою.

Ольга грюкнула дверима і знову попрямувала у свою фірму. Батько потихеньку підійнявся та пошкутильгав до шафи, щоб зібрати свою валізу. Він збирався повернутися назад, до себе у село.

– Куди це Ви, тату, зібралися? – запитав Андрій тестя. – Навіть і не думайте! Не дозволю!

Андрія дуже вразила поведінка Ольги. Він злякався. Все думав, як можна жити з такою черствою егоїстичною жінкою? А що ж буде, як у них діти з’являться?

Повернулася Ольга пізно. У коридорі побачила сумки з речами. Посміхнулася до Андрія:

– Що таки надумав старого до села відвезти? Молодець!

– Та ні, Олю. Це твоя валіза. Поїдеш ти у батьківський будинок, щоб тобі тато тут не заважав. Поживеш трохи сама. Ніхто тебе там зачіпати не буде і бачити нікого не будеш! А Роман Олександрович поживе зі мною. Ти ж знаєш – я рано без батька залишився. Тому не хочу і без твого тата зостатися. Він – рідний для мене. І я його на ноги поставлю! Слово даю!

Ольга була шокована від цієї ситуації. Вона й слова сказати не могла. Андрій продовжував:

– Я думав, що у нас щаслива родина буде. Дітки з’являться. Та хіба ж мама може бути такою злою та байдужою до рідних?

Саме так вчинив мій найкращий товариш зі своєю дружиною. І я підтримую його. А як ви вважаєте, чи правильно він зробив?

Оцініть статтю
ZigZag
«Господи! Тільки все у житті налагодилося! Коли мені ще й за тобою доглядати?» – крuчала донька старoму батькові