Все, край! Лідія Сергіївна легенько торкнулася кутиків очей білосніжною хустинкою і зітхнула так тужливо, що Ілля Степанович, її чоловік, аж стривожився.
Лідуся, що сталося?! Знову краплі?!
Ох, залиш свої краплі, Ілюшо! Ти що, не бачиш?! Це ганьба! Сором! Уся наша родина осоромлена! Подивися на неї! Вона ж навіть не думає жалкувати!
Єдина спадкоємиця родини Вороновичів дійсно не скидалася на каятливу грішницю не посипала голову попелом і не заливалася слізьми.
Леся Воронович їла черешні. Закинувши на перила тераси довгі, ще й надзвичайно гарні ноги, схожі точнісінько на ноги бабусі колишньої прима-балерини Львівської опери, як переконувала мати, Леся брала ягідку з великої мальованої миски, кидала до рота, а кісточку прицільно шпурляла в бузок. Її поведінка була для матері нестерпною.
Лесю! Негайно припини! Що ти собі дозволяєш?! У нас серйозна розмова! А ти Ти
Лідія Сергіївна обурено змахнула руками й пішла зі сцени капати ті самі заспокійливі краплі.
Леся, доню, ти жартуєш? із надією запитав Ілля Степанович, перед тим як рушити за дружиною.
Ні, татку! Не жартую! І, будь ласка, передай мамі, що всі її намагання далі сватати мене марні. Я за Максима не вийду! Хай і не сподівається.
Вона себе вже не зібрає після цього
Не перебільшуй, тату!
А, може, ще думку зміниш?
Ні. Я вже відмовила Максиму. Ми сьогодні все вирішили. Якщо ти не почув раніше повторюсь: ні, весілля не буде.
Йой, нещастя мені
Із кімнати долинуло жалісливе ридання, й Ілля Степанович кинувся до дружини, а Леся взяла ще одну черешню.
Боже, що я скажу всім?! Жах який! Ресторан замовлено, запрошення порозсилано!
Мамо, я ж не просила надсилати їх! спокійно озвалась Леся. Сама захотіла самій і розгрібати!
Це жорстоко, доню! Я ж хотіла, як краще!
Вийшло, як завжди, правда ж? Леся потягнулася й додала: Я маю свої плани! Сумно, правда?
Леся! голос Лідії зірвався, і вона знову схлипнула. Що ти собі дозволяєш?!
Поки що нічого страшного! Леся підвелася, зібрала зі столу недопиті чашки з чаєм, махнула на матір рукою: Я й сама чай помию. Впораюся.
Леся пішла на кухню, а Лідія Степанівна зіткнула хустку набік.
Викапана твоя мати! пробурмотіла мучениця чоловікові. Інтонації навіть такі самі! За що мені таке покарання?!
Свекруха славетна Регіна Аркадіївна, з якою Лідія спершу ледве мирилася, бо вважала себе досвідченою й мудрою, зовсім не переймалася очікуваннями невістки. Регіна свою манеру не змінювала ані на крихту.
Лідо, пахнеш чимось цікавим! шепотіла вона і морщила носа, коли Лідія заходила до кімнати.
Це мої нові парфуми. Щось не так?
Можливо, вони й гарні, але навіщо вилити на себе весь флакон? Достатньо кількох краплин на запястя.
Лідія, яка дійсно зловживала парфумами, ображалася.
Чим я їй дошкуляю? журилася Лідія чоловікові.
Лідо, це стиль мами. Вона з усіма така.
Хай змінить стиль я теж не залізна! І не клич мене “мила”!
Звісно, Регіна не збиралася нічого змінювати. Її колючі зауваження не раз виводили Лідію з рівноваги, і це ставало причиною сварок. Але все це тривало до тієї пори, поки у театрі Лідії не сказали: “Лідо, ви справжня леді! Так вплинуло спілкування з Регіною Аркадіївною. Це ж ікона стилю тепер і в вас прекрасна копія!”
Порівняння з Регіною Лідії не сподобалось, а комплімент дуже навіть. Бо треба визнати, Регіна й справді мала смак. З того часу Лідія притихла і вчилася тримати дистанцію, а після народження Лесі про всі образи забула. Регіна обожнювала онуку й могла бавити її годинами.
У родині творчість була присутня у всіх, крім Лідії вона була стоматологом. Лесю балували бабуся та батько, а мама, хоч і сувора, насправді прагнула для дитини кращої долі.
Про минуле Лідія ніколи не розповідала навіть чоловікові, хоча загалом той все знав. Минуле залишилося по той бік вона його відрізала, жила тут і зараз.
З матір’ю Ліда не спілкувалася з дуже болючих причин. Про ті події вона навіть згадувати не хотіла. В золотому медальйоні на її шиї завжди був знімок кучерявого хлопчика. Медальйон вона не відкривала ніколи не могла змусити себе. Вона памятала, як трирічний Павлик залишився під наглядом бабусі, яка відлучилася до магазину по молоко Відкрите вікно, посунуте ближче до вікна ліжечко
Втрата сина ледь не звела її з розуму. Вона ні їсти не могла, ні спати, ні навіть журитися. Себе винуватила за вибір не брати академічну відпустку. Того страшного дня вона складала іспит, повернулась і зрозуміла, що життя її обірвалось, так і не почавшись.
З чоловіком (він був ученим, на експедиції, й повернутися навіть на похорон не встиг) Лідія майже одразу розлучилася. Швидко зясувала: навіть син не повязав їх по-справжньому. Розлучення було питанням часу.
Закінчивши з документами, Ліда зібрала валізку й поїхала з рідного міста. Відтоді вона почувалася як стара баба. Здавалося, що біль спалив її зсередини, залишивши замість душі тільки попіл.
А потім зявився Ілля.
Він прийшов до неї на прийом, тримаючись за набряклу щоку.
Давно болить?
Та вже тиждень мучуся
Чого ви, як мала дитина? Дорослий чоловік, а нічого не розумієте!
А й справді, нічого посміхнувся Ілля Степанович крізь біль.
У цій посмішці було щось таке, що Лідія розгубилася й уперше за багато років переплутала інструменти. Збентежилась, аж почервоніла.
Відтоді Ілля понад рік чекав її після роботи і проводжав додому. Вони майже не розмовляли, але розуміли одне одного й без слів. Коли Ілля зробив пропозицію, Лідія замислилася.
Мені добре з тобою Але не впевнена, чи зроблю тебе щасливим
Чому?
Я не хочу дітей.
Чому?
Розповім. Але без подробиць. Вона була серйозна. А тоді вирішиш. Якщо завтра не прийдеш я зрозумію. Подумай. І, якщо треба, порадься із мамою. Ти ж її, здається, любиш? Попроси поради.
До матері Ілля не пішов. Він був дорослий, а Регіна ніколи не лізла з порадами. Лише набагато пізніше дозволяла собі пожартувати, що на пенсії стала нестерпною і невістці випадає «як у приказках». Насправді, як більшість балерин, Регіна була на пенсії рано, двічі побувала заміжньою.
Ілля розповів матері все. Вона слухала мовчки, посмутнішала, під кінець важко зітхнула й запитала:
Ти її кохаєш?
Так.
То навіщо думаєш? Любов не часто трапляється. І за неї що б не вимагали, то буде замало. А ще справжнє щастя ніколи не буває легким. Буває, під такими вагою ледве не впадеш, але сили обовязково знайдеш. Якщо зрозумієш ціну тому, що маєш.
На цьому й закінчили. Ілля привів Ліду до мами, Регіна підставила для поцілунку щоку й одразу повела її до своєї кравчині. А згодом винесла зі старої шафи шкатулку:
Ось тут, Лідо, родинне срібло Вороновичів.
Ой, мені не треба!
Треба. Ти тепер наша. Носи так, щоб не засмутити мене. Вибери, що сподобається. Але це не дрібнички, носити їх треба з розумом.
Як це?
Моя баба казала: “Ходити на базар у діамантах символ поганого тону. Хіба що в Одесі дозволено щоб всі бабці позаздрили й скидку зробили такій пані”.
Лідія крадькома посміхнулась уперше за багато років.
Регіна допомагала їй у всьому, хоч і сварила, а найцінніше підтримувала. Коли Ліда дізналась про вагітність, першою поділилася новиною саме з Регіною.
Ти щось підозріло зелена, Лідо. Що сталося? Регіна після чергової екскурсії з новим чоловіком, заїхала розпитати, як справи.
Іллі вдома не було, і вона просто таки вимучила Ліду питаннями, аж та вибігла в ванну й довго не виходила свекруха здогадалася.
Народжувати підеш до Софійки. Вона найкраща акушерка. Їй я тебе довірю. Чого лякаєшся?
Не знаю, чи витримаю
Лідо, не будь дурною! Подякуй Богу, долі, кому там іще і вперед. Памятай, я твоя підмога! Не злякайся. Покладаю на тебе великі надії!
Добре Дякую
Подяку відклади коли стану противною старухою, нагадай мені «дякую». Домовились?
Так.
Ну й то слава Богу.
Леся Воронович народилась вчасно здорова й галаслива. Регіна зустрічала її біля пологового, заглянула й зареготала:
Ювелірна робота! Молодець, Лідо!
І тоді дійсно не було кращої помічниці, ніж Регіна. Прима-балерина запросто скидала хутряного манто, набирала води в миску, натирала шмат господарського мила і прала пелюшки. Купала Лесю, цілувала рожеві пятки і примовляла, як усі українські бабусі:
Моє золото! Моя радость! Щоби була здорова!
Образи і сварки забулися.
Нарешті Лідія отримала те, чого так прагнула сімю, дім і відносний спокій.
Звісно, Павлика вона не забула. Двічі на рік Ілля возив дружину на могилу сина, та відвідати місто не наважувалася, й із матірю не бачилась.
Тривало це до десяти років Лесі, аж доки не прийшов лист від матері. Що в ньому, знала лише Регіна, якій Лідія показала кілька рядків, просячи поради.
Їдь. Забути не вийде. Пробачити, може, теж. Але вона твоя мама. Згадай усе, що було до того. Хоч щось добре ж було? І поговори із тією мамою, що була за твого дитинства. Думай, Лідо для Лесі це важливо. Не для матері, для тебе. Я завжди підтримую твій вибір.
Наступного дня Ліда попрощалася з чоловіком, залишила Лесю у Регини й поїхала до рідного міста.
Розмова з матірю була короткою та прокинулася на мить, лише щоб стиснути донці руку, промовивши: “Пробач”
Лідія повернулася за кілька днів. Регіна, передаючи їй доньку, тільки кивнула:
Молодець. Правильно все зробила.
Здавалося, тепер спокій. Всі поруч. Але страхи не відпускали Лідію, все, що колись казала їй Регіна, почало сипатися в душу, звязуючи мотузками паніки.
Ти занадто опікуєш Лесю, Лідо. Вона доросла. Їй треба коло спілкування, свої інтереси. Батьки, бабуся добре, але все до пори.
Не розумію, чого ти від мене хочеш.
Я прошу не контролювати кожен її крок. Дитині потрібна свобода.
Ось як? Ліда ставала схожа на розлючену кицю. І це кажеш ти?! Байдужий до доньки?!
Звісно, ні! Лідо, про що ти?
Про те! Вона ж дівчина! Раптом щось станеться? Я не витримаю! Ще однієї втрати не переживу!
Чому ми повинні її втратити?! вже кричав Ілля.
Бо все може трапитися! В будь-який момент! І що тоді? Сходитимеш з глузду?! Кому від цього легше буде?
Іллі нічого не лишалося, як розвести руками. Улюблена дружина з кожним днем дедалі більше обплутувала себе й сімю страхами.
Врятувала знову Регіна.
Віддайте Лесю на танці.
Зачем, мамо? Вона ж ледве на щось інше часу знаходить кружки, секції…
Покиньте все! Потрібні танці. Парні.
Це справді важливо?
Так.
Гаразд, спробуємо.
Так у Лесі зявилося нове захоплення і Максим.
Трохи незграбного хлопця привела до студії бальних танців бабуся. Їх поставили у пару з Лесею.
Нехай навчаться обидва височенні, користі мало, вирішили тренери. Але Леся не збиралася соромитися.
Через три роки Леся з Максимом здобули перший кубок і стали постійними учасниками турнірів.
Максим був уже й не незграбний, а гарний, високий хлопець, що ніжно й з увагою ставився до партнерки. Навіть судді гадали, що в них роман. Леся хитро посміхалася, не спростовуючи, але й не підтверджуючи чутки ще не знаючи, що мати вже має на неї свої плани.
Після випускного Леся оголосила:
Я вирішила: піду на медичний.
Вона довго думала, вираховувала все “за” і “проти”.
Доню, а ми гадали, що ти маєш інші плани, з посмішкою протягла Лідія, а Леся здригнулася від її тону.
Які плани? Я ж не казала нічого.
А я говорила з Максимом і його батьками.
І що?
У нас три місяці на підготовку. Весілля восени так красиво! З бабусею поговоримо, вона все організує! У неї всюди звязки!
Весілля?! Хто одружується? Максим?!
Звичайно! Ви чудова пара і на паркеті, й у житті! Хіба це не прекрасно?
А мене, звісно, навіть не спитали? спокійно відповіла Леся.
Я думала, що все вже давно вирішено, дитино.
Не називай мене дитиною! Леся тоном припинила будь-які розмови.
Хапає сумку й летить з дому. Лише ввечері Лідія дізнається, що донька вирішила пожити у бабусі.
Регіна була небагатослівною.
Чого ти хотіла? Леся не іграшка. Вирішила, що можеш нею крутити як лялькою? Взяла, одягла фату і марш під вінець? Лідо, я тебе не впізнаю.
Це моя дитина! Я хочу, щоб вона була щасливою! Максим її любить.
А вона його? Регіна посміхнулася. Може, Лесина думка для тебе й не важлива?
Я краще знаю, що їй потрібно! Вона ще сама не розуміє, чого хоче!
Знає! Леся хоче стати хірургом. По-моєму, достойна мрія! Чого ти ще не задоволена?
Усього! Навчатися хай, але спершу заміж! Тоді я спокійна!
Це як тебе заспокоїть?
Як не зрозуміло? Буде чоловік буде захист! Я впевнена, Максим зробить усе для неї.
Я розумію твій страх. Але не розумію, навіщо ти бажаєш закрити дитину в золотій клітці. Бо це не її вибір твій.
Ну, все, суперечка пуста! Весіллю бути!
Подивимось, посміхнулась Регіна. Ти не знаєш характеру своєї доньки.
І Леся його показала. Після тієї розмови остаточно перебралася до бабусі, й мама її вигадку так і не пробачила. Телефонувань не брала, не навідувалася. І навіть те, що Леся блискуче вступила нарешті до омріяного медуніверситету, дізналась від чоловіка.
Лідуся, може, досить дути губи? Хіба краще ночами ревіти, обіймаючи Лесін подушку, ніж обійняти живу дочку? Постарайся хоча б трохи налагодити стосунки! Я вчора у них був Леся про тебе питала.
Авжеж, скажи ще, ніби їй не байдуже!
Лідо! Ілля вперше за роки шлюбу підняв голос. Це вже межа! Ти ж так чекала дитину! І ось відштовхуєш? Думаєш, я сліпий не бачу, як страждаєш? Навіщо так мучиш себе?!
Я й сама не знаю! вирвалося в Лідії. Я так скучила І правда, не можу без неї дихати! Мені так боляче як коли Павлика не стало
Досить! Ілля міцно тримав дружину за плечі й струснув. Леся жива! Вона тебе чекає! Їдемо до доньки! І перестань будувати собі омани, що тільки від тебе все залежить! Дай дитині жити, а не бути тендітною криштальною квіткою під склом!
Можливо, рішучість чоловіка чи просто його слова вплинули, але Лідія зібралася і зробила саме так, як він попросив.
Примирення прийшло. Про що говорили між собою мама й донька у спальні в Регини, залишилося лише між ними. По запухлих від сліз носах та відбитках поцілунків на щоках Ілля здогадався, що все вони зрозуміли одне одного.
Але доля вирішила, що родинної гармонії замало, й підіграла новий сюжет.
Леся Іллівна, привезли апендицит. Гострий.
Зрозуміла. Ну, знайшлося чому радіти! Йду!
Леся допила каву, потягнулася й пішла в приймальне відділення. Чергування майже закінчилось, але операцію не стала передавати досвід же!
Ти?!
Я Максим ледь посміхнувся, але враз зігнувся від болю.
Нічого собі! Довіряєш мені?
Тобі? Авжеж!
Навіть без вагань і заповіту?
Лесю, ти кумедна!
Ще й яка
А через три роки Леся зайде у двір рідної оселі, підійде до доріжки, де гратиметься синок:
Ну що, Павлику, покажи бабусі, як бігаєш! Мамо, лови його!
Маленький Павлик зойкне з радості й кинеється в обійми бабусі.
Моє золото! Як же я рада бачити тебе!
Мамо, привіт! А бабуся вдома?
Та де ж! усміхнеться Лідія. Понеслась у Трускавець! У неї нове кохання!
Оце так! І хто ж?
Здається, художник. Може, скульптор. Сама розкаже, як повернеться. А Максим де?
Паркує авто.
Добре! М’ясо готове, тато пиріг витягає з печі. Тож мийте руки і до столу! Я Павлика покладу спати й теж прийду!
О, знаю тебе! Сидітимеш з ним і пісні співатимеш!
І це погано? Лідія цілує внука.
Це чудово, мамо!
