По натурі я дуже добрий чоловік, але всьому є межа. От мої сусіди і перейшли цю межу. Хоча я спочатку не звертав уваги, потім терпів, але мій терпець врешті-решт просто урвався.
Через паркан зі мною проживає наче й нормальна родина. Та це з першого погляду. Я чомусь завжди їх шкодував. У них четверо дітей і умови для життя такі собі.
Вони завжди на всьому економлять. До магазину рідко коли ходять. Обходяться тим, що росте на городі та тримають не велику господарку. Палять вдома дровами, а воду беруть із криниці.
Спочатку вони постійно приходили до мене позичати щось дрібне. То трішки солі, то склянку муки чи цукру. Потім перейшли на олію, пральний порошок.
Мені і не шкода, але ж так не може бути. Кілька разів прибігали діти і позичали по сто чи двісті гривень. Казали, що потрібно здати кошти на нові підручники у школі, а батьки віддадуть за кілька днів.
Якось до мене прийшов сусід Микола і попросив мене, щоб я не відмовляв його дружині і дітям, якщо щось буде потрібно. І тихим голосом попросив позичати їм і грошей. Сам же зібрався на заробітки на будову і сказав, що як заробить гроші – усе віддасть.
Так ми і жили – я позичав дітям і Людмилі все, що їм було потрібно. Навіть завів зошит і туди записував усі суми, які вони в мене позичали, а Людмила поруч з цифрою ставила свій підпис.
Микола вже близько шести місяців на заробітках і відправляє дружині гроші. Вони почали краще одягатися, купили холодильника. Але вона продовжує і надалі в мене позичати гроші, замість того, щоб віддати.
Мій терпець урвався, адже сума таких позичань Людмили уже перевищила шість тисяч гривень.
Я набрав Миколу. Так, мені зняло з мобільного рахунку багато грошей, але я хотів прояснити для себе ситуацію.
У відповідь я лиш почув, що гроші він відправляє жінці, і не вірить, що вона назичила у мене таку велику суму, а ті малі борги не віддала. Я ж сказав, що веду зошит і маю все записано, ще й з підписами Людмили.
І знаєте, Микола мене просто вразив. Він мені сказав: «То для чого ти їй позичав?! Було сказати, що не маєш грошей! Розбирайтеся самі!».
І як тут бути добрим сусідом, якщо тобі на голову вилізли і ноги звісили? Як мені повернути мої гроші? Людмила мене наче і не чує, хоча по сіль і муку приходить часто. Та я твердо вирішив – що навіть склянки води більше їй не позичу.