Знову неможливо пройти біля лавок нашого під’їзду, бабусі майже у кожного сусіда запитують, чи бачили вони, як Іра з 37 квартири помітно округлилась. А це вже п’ятий раз таке…
– Господи, невже вони п’ятого задумали?
– Ой, та ну, не може такого бути?
– Не може? А ти її бачила? Там точно зрозуміло, що у них то все може бути!
– А ти то права…. Оце то вони сміливі. Добре вже чотири, але п’ятого….
У нашої Іри уже четверо дітей. Найстаршій 7 років, двоє у дитячий садок ходять, а четвертий ще зовсім малий.
На диво, нічого поганого про Іру, як про маму, я сказати не можу. Вона дивиться за своїми дітьми, вони завжди доглянуті, виховні, ніколи нічого зайвого не скажуть та не зроблять. Дуже дружні, постійно всі разом граються, а як заступаються один за одного! Найстарша донечка, то ще той талант! Ходить у музичну школу. Як вона грає на піаніно та співає, то досвічені музиканти можуть позаздрити! Та й інші діти уже проявляють себе.
Та ще й до того всього, по Ірі ніколи не скажеш, що діти їй у тяжкість, швидше навпаки. Поруч з ними вона просто квітне. Всі люди навколо заздрять її енергійності та оптимізму, бо багато мам з одною дитиною виглядають втомленіше, ніж вона.
З дітьми вона постійно сама. Чоловік не має можливості допомогти, постійно на роботі, а батьки живуть за 4 години їзди звідси, тому бачаться вони дуже рідко. Найдивніше те, що вона ні в чому не бачить проблем. Взагалі. Найкращим прикладом для цього буде те, що вони шестеро живуть в однокімнатній квартирі.
Не зрозуміло, як саме вони там живуть, але ніколи ні від неї, ні від її чоловіка скарг не чула. Та й довго їм там прийдеться якось «виживати», тому ще оплачують іпотеку за цю квартиру. На жаль, поки держава ніяк їм не допомагає, а вони й не сильно просять, живуть совісно, розраховують лише на себе, ні від кого нічого не вимагають і при цьому всьому виглядають щасливіше, ніж багато заможніших родин.
– Ой, дівчата, а мені от шкода дітей! – говорить одна з сусідок про Ірину сім’ю. – Не правильно це, що четверо дітей у такій тісноті живуть. Це ж ніякої свободи. От навіть подумати, як тільки їх старша донька у тому шумі уроки робить? А якщо хтось з них захворіє, то що? Всі разом зляжуть, бо ж немає куди перемістити першого хворого. Не зрозуміти мені цього. Так, я розумію, що їх і так все влаштовує, але згодом діти будуть рости, й вони вже там просто один в одного на головах сидітимуть!
А що ви думаєте про це? Важливо, щоб у кожної дитини було кілька квадратних метрів вільного простору, чи достатньо того, що вони мають спати, що їсти та одягати, люблячих батьків поруч та можуть ходити у школу чи дитячий садок.
Не знаю, от одна бабуся взагалі дотримується позиції, що краще не народжувати, ніж у такій тісноті. Я не можу це підтримати, адже у тієї самої Іри всі дітки просто чудові, розумні та ще й талановиті!
А ви як думаєте?