Мені було 14 років, як я втратила свою матір. Батька ніколи на очі не бачила. Тому я тільки могла уявляти, який це чоловік, адже матір про нього не надто добре згадувала. Ну звісно, як можна було залишити вагітну жінку та піти. Більше родичів у мене не було.
Тому після cмepmi мами, я потрапила у дитячий будинок. Було очевидно, що таких дорослих дітей вже не хочуть всиновлювати. В теперішній час, бездітні пари беруть собі на виховання маленьких діток. Але я до цього поставилася з розумінням. Потрібно розраховувати лише на себе.
Роки у дитячому будинку пролетіли швидко. От мені вже вісімнадцять. Я отримала мамину двокімнатну квартиру. Вступила до університету, за пільгами. Стала дуже сильна характером, адже всі ці роки покладаюся лише на власні сили. Навчання мені було до вподоби. Додатково я ходила на різноманітні курси, які згодом почали приносити мені хороший прибуток.
Потім я зустріла кохання всього свого життя — Максима. Я працювала у цирульні. Кожного дня до нас приходило безліч чоловіків. Але Максим поміж них всіх виділявся своєю харизмою, вмінням гарно жартувати та трепетним ставленням до жінок. Він частенько до нас почав ходити, і проявляв свою увагу до мене не лише на словах, але і на діях. Про такого чоловіка можна було тільки мріяти. Згодом я пішла з ним на побачення, де він розповів про свої почуття. У його очах горіла іскра закоханості. З того часу ми не розлучаємося. Через декілька місяців, Максим зробив пропозицію, звісно, що я погодилася.
І все ніби чудово, але його матір не давала мені спокійно жити. Оскільки я виховувалася у дитячому будинку, свекруха подумала, що мною можна керувати як заманеться. Начебто, я не маю своєї думки. Взагалі не розумію, як можна думати, що вихованці дитячих будинків не можуть себе захистити. І тільки як я показала їй свій характер, вона ще більше мене не злюбила. Але мені головне, щоб мене любив Максим, мені ж з ним жити, а не з нею.
Ми розпочали ремонт у моїй двокімнатній квартирі. Вирішили облаштувати з чоловіком своє гніздечко.
У свекрухи ж була однокімнатна квартира. Якщо чесно, досі не вкладається у голові, як у тій маленькій кімнаті вони всі поміщалися. Адже у чоловіка є ще сестра. Тобто чотири людини жили в одній кімнаті.
Якось свекруха завітала до нас в гості. І за столом мовить такі слова:
— Навіщо ж вам така велика квартира. Вас лише двоє. Краще ми тут будемо жити, а ти з Максимом переходить у нашу однокімнатну.
Я була шокована від таких слів, але одразу дала відсіч:
— Це моя квартира, і тільки я у змозі розпоряджатися нею як захочу.
З того часу, я стала найбільшим ворогом свекрухи. Але тим самим рада, що змогла відстояти свої права. Пощастило, що чоловік мене міцно кохає та підтримує у всьому, а це найголовніше.
