Через рік після нашого одруження я зрозумів, що зробив пoмилку. Наше сімейне життя не нагадувало казку, яким я його планував, коли робив Світлані пропозицію руки та серця. Замість щасливого життя я потрапив у справжній кошмар побутового застою та постійних нарікань з її боку. «А ось Оксанка зі своїм чоловіком на море поїхали, це вже третій раз в цьому році. Чому ти мені не купиш нового телефона. Знову буду ходити у старій шубі». Для неї я став не чоловіком, а банкоматом.
Місяць тому я заявив, що ми більше не можемо так продовжувати. «Я більше не можу так жити. Відпусти мене». Що почалося після моїх слів важко передати. Її уява почала працювати в подвійному темпі: «Хто вона така? Я їй всі коси повисмикую!» – кричала моя дружина. А коли нарешті зрозуміла, що я не збираюся з’ясовувати стосунки й просто залишу її, то побігла до аптечки та почала їсти таблетки. На щастя це були вітаміни. Але від того часу вона почала шантажувати мене, що щось собі зробить, якщо я її покину.
Навіть не знаю, як розв’язати це питання. Знайомий радить звернутися до психіатрів. Можливо її направлять на примусове лікування. Адже така ситуація геть не нормальна. Я не можу продовжувати жити з жінкою, біля якої мене тримає тільки страх того, що вона щось собі зробить. Моя совість не винесе такого. Гадаю, краще спочатку поговорити з її мамою. Може вона щось порадить. Тільки б розмова з нею не вийшла ще гіршою, ніж з її донькою, а то хто знає, у кого вона пішла своєю психікою.
