Міша прийшов зі своєю мамою до психолога. Він став ближче до дверей, опустив погляд і просто слухав. Він не чув й половини того, що говорили, але точно чув, як голосно закричала його мама: «Я більше не витримую! Відправте його вже кудись!».
Міша не хотів чути більше нічого. Він різко вибіг з кабінету й побіг вниз сходами.
«Нехай вона залишається сама або з Льошею, все одно він у неї улюблений син.У всьому їй допомагає, гарно вчиться, перший красень, а я що?»
Перед тим, як вибігти на вулицю хлопець раптово зупинився й щось усвідомив.
Минуло кілька років. Міша сидів у невеличкому кабінеті й уважно дивився на монітори, щоб не було так сумно він увімкнув телевізор, там саме показували програму з пошуку людей. Раптом він почув щось знайоме, коли повернувся, то на екрані побачив свою маму.
Жінка плакала й просила, щоб її син Міша повернувся додому, вона й брат за ним дуже сумує.
Міша не міг викинути її слова з голови й заплакане обличчя. Повернувшись додому він не міг заснути й прийняв рішення повернутися у рідне місто.
Коли він вперше за довгий час побачив знайомі вулиці, йому захотілось плакати та кричати. Тоді стукіт у двері й мовчазні обійми з мамою та братом. Стояло троє дорослих людей, плакало й обіймалось, а тоді до них підбігла маленька дівчинка й попросила їх зупинися, мов і вона розплачеться, якщо вони не припинять.
Міша повернувся додому й знову почав жити звичним життям, мов тих кількох років і не було. Вони знову були щасливі.
