Я була не проти, коли мій тато одружився вдруге, мaчyxа стала мені подругою, та після народження спільної доньки ставлення до мене різко змінилося. Я намагалася пocкapжитися татові, та й він перестав мене помічати – зовсім!

Я пам’ятаю рідну маму. Вона була дуже доброю, ніжною та турботливою, принаймні в ставленні до мене та батька, а ними тоді й майже обмежувався весь мій світ. Мама була для мене всім, як і для кожної дитини, а потім… її не стало. Мені було всього п’ять, та я добре пам’ятаю свою маму. А через рік у житті тата з’явилася інша жінка.

Я була не проти татового одруження. Мені, як і будь-якій іншій дитині, дуже хотілося мати й тата, й маму. Одного разу батько привів Алевтину до нас додому та сказав, що це його подруга. Алевтина здалася мені дуже приємною жінкою. Вона з усіх сил намагалася мені сподобатися та знайти зі мною спільну мову.

Згодом Алевтина почала приходити до нас щодня, а через місяць – переїхала. Коли я пішла до першого класу батько та Алевтина вирішили одружитися. Я цьому щиро раділа, стала називати Алевтину мамою. А потім у батька та Алевтини народилася спільна донька.

Після народження доньки Алевтина начебто перестала мене помічати, зовсім не звертала уваги, а потім почала сварити, і досить часто. Я мала допомагати їй у всіх хатніх справах, поратися з дитиною, щоб вона відпочивала. При цьому Алевтина всіляко намагалася показати мені, як я її дратую. Діставалося мені за все: голосно розмовляю, не так ходжу, не так їм, а коли я розбивала тарілку чи чашку або отримувала двійку (коли не мала достатньо часу на уроки, бо сиділа з малою Марійкою), то мачуха могла мене й побити… Я перестала називати її мамою, за що часто отримувала на горіхи.

Я намагалася поскаржитися татові, та він мене не слухав, також старався не звертати уваги – ні на мене, ні на наші сварки з Алевтиною. Марійка підростала, а згодом почала ставитися до мене, як до слуги. Я зрозуміла: єдиний вихід – гарно навчатися та вступити в хороший виш подалі від дому.

Я закінчила школу майже на одні дванадцятки, вступила в столичний виш. Я гарно навчалася та навіть проходила практику за кордоном. Мене найняла одна міжнародна фірма ще в часи навчання. Тож тепер мені 32 роки, і я маю квартиру в столиці, гарний заробіток, а відпочивати їжджу за кордон. Єдине – у мене немає сім’ї. Я так і не змогла навчитися довіряти іншим настільки, щоб завести справжню дружбу чи любовні стосунки.

Натомість моя сестра вже вийшла заміж та народила дитину, і це в 21 рік! Вона навіть навчання ще не закінчила, довелося брати академвідпустку. І в останні два роки на сімейних святах мені ставили її в приклад! Нещодавно ж з’ясувалося, що Марійка зі своїм чоловіком набралися кредитів, які їм стали погрожувати.

І мачуха вирішила, що я маю допомогти сестрі! Вона навіть до мене приїхала з візитом, смаколиків привезла! Я їй відмовила, як і пізніше батькові. Тепер всі родичі налаштовані проти мене, але я від свого не відступлю. Хоча батько та мачуха продовжують мені телефонувати час від часу та вимагати, щоб я допомогла молодшій сестрі!