Я маю подругу, з якою ми знайомі ще з гуртожитку, де жили та навчалися. Її звати Лариса. Однак, після закінчення університету всі роз’їхались у різні міста, мають свою роботу й свої сімейні справи. Слідкували одна за одною в соцмережах, де я й дізналась, що вона народила дівчинку. Здавалося б, дуже щаслива сім’я.
Коли приїхала одного разу до її міста, то вирішила одразу завітати до неї з сюрпризом. Купила у дитячому відділенні подарунок для дитини й одразу попрямувала в її сторону. Я знала, що вона проживає у квартирі, яка дісталась їй від бабусі, та й батьки її живуть поруч у цьому ж районі.
Чесно кажучи, я не впізнала Ларису. Вона настільки виглядала змученою та сумною і зовнішньо це також підкреслювалось. Вирішили не сидіти в неї вдома, а піти посидіти у нашому студентському кафе, в якому ми часто пили каву між парами.
За піцою вона мені розповіла про неприємні події, які з нею сталися. Після такого кожен з вас був би шокований!
Всі родичі відвернулись від неї! Ларисин чоловік Сергій почав часто ночувати у своєї матері. То поїсти прийде, то щось полагодити й там залишається, хоча живуть вони недалеко.
“Перед роботою та після роботи одразу до неї, а я майже постійно залишаюсь сама з малечею. На мої зауваження він не реагує або йому байдуже. Таке враження, що його мати інвалід, хоча я дуже добре знаю свою свекруху: вона ще та здорова стерва, ще й управителька будинку, всі її бояться і слухаються, як у радянські часи сувору “вчительку”, — розповідає вона.
А коли я дізналась, що він навіть після пологів спочатку завітав до своєї матері, то я взагалі оскаженіла. Хотіла вставити свої пару слів, але вирішила дочекатись кінця Ларисиної історії.
- Що це за чоловік? Він хоть з дитиною тобі допомагає? — питаю я.
- Ні! Його втомлює плач, а на роботі йому треба бути сконцентрованим та відпочивши, щоб укладати вигідні контракти та бесідувати з потенційними клієнтами. Він у мене фінансист. Хоча за вагітності говорив й обіцяв, що буде поруч, а по факту я залишилась сама.
- Свекруха, Надія Степанівна, також виявилась не найкращою й бабусею. Онуків хотіла, а як допомогти пригледіти хоча б на пару годин, то в неї боліти все починає. Хоча після весілля кожен рік мені повторювала, чому я ще її внуків не народжую? — розповідає Лариса.
- А твоя мати приходить до тебе? Допомагає? Бо я щось не бачила жодної фотографії твоєї дочки з бабусею, а твоя мати постійно у фейсбуку. Тому для мене це також стало дивиною. То що там?
“Моя мати — це взагалі окрема історія. За період вагітності вона лише й казала, як чекає внучку і з нетерпінням чекала, коли її може пестити. Але коли я народила, то заявила, що не готова стати бабусею і що дитина її дратує”, — продовжила Лариса.
Після почутого я зрозуміла, що допомогти їй нікому. А коли дізналась, що дитину мусить час від часу сусідці давати й трохи оплачувати її за догляд, я взагалі вже перестала розуміти, що там коїться в її родині. Як бабусі можуть так ставитись до своїх дітей та внуків. Вони що геть забули, як це жити одразу після пологів, чи що?
Мені здається, якби Ларисин батько чи Сергія були б живі, вони б залюбки залишалися з внуками, а ці бабусі якісь нетипові. Вперше про таке чую, аби рідна мати не хотіла дитині помогти й поняньчити внуків. Мої лише про це й мріють і за кожної нагоди кажуть: “Хочемо внуків! Головне, нам роди їх, а сама живи далі”. Звісно, це жартома, але чомусь я вважала, що так поводяться усі бабусі, а виявляється все по-іншому. Як Лариса так продовжуватиме жити — не знаю!
