Я був сир0тою про живих батьках. Моя мама п0мерла, а незабаром батько привів мачуху. Я плаkав і пр0сився щоб мене в1ддали до дитячого притулку. Просто тоді не знав, чим обернеться ця ситуація.

Я ріс у неблагополучній родині. Можна сказати, що я був сиротою про живих батьках. Тато і мама постійно пиячили. У них ніколи не було грошей на мене. Я носив, як зараз пам’ятаю, тісне взуття та одяг. Щастило, коли віддавали старі речі знайомі моїх батьків після своїх дітей, з яких ті вже виросли.

Мене щодня лупцювали і принижували. Це, мабуть, не дивно, бо я був небажаною дитиною. Зараз я розумію, що народили мене тільки заради соціальних виплат. Постійно у мене були синці на тілі. Я часто плакав від образи і несправедливості. Не міг збагнути, чому усіх мами люблять, а мене моя ненавидить.

Коли мені виповнилося 9 років, померла моя мама. Це може звучати страшно, та я радів цьому. Нарешті я міг спокійно дихати, адже мене будуть обзивати і принижувати удвічі менше. А ще я був щасливим, бо думав, що нарешті потраплю до дитячого будинку. Там я буду нормально харчуватися, носити зручний одяг, спілкуватися з такими дітьми, як сам. Я просто мріяв про це!

Але так не сталося. Після смерті моєї мами я залишився жити з батьком. Соціальні служби чому реагували не так, як слід, хоча я вимагав, щоб мене віддали до притулку.

Згодом мій тато зав’язав з алкоголем. До мене він ставився байдуже. А потім прийшла інша біда, як я вважав. Батько привів у наш дім мачуху.

Пам’ятаю, як я плакав у той день. Я знав, як мачухи знущаються над чужими дітьми і розумів, що тільки зараз для мене розпочинається справжнє пекло! У мене було жахливе життя з матір’ю, тому я міг тільки уявити, що мене буде чекати з чужою жінкою!

Людмила була енергійною, дещо дивакуватою жінкою. Мені навіть здавалося, що вона несповна розуму. Вона постійно бігала біля мене і завжди про щось запитувала.

Тоді у мене визрів хитрий план. Я вирішив зробити усе, щоб мене забрали до дитячого притулку.

Я псував речі, їжу, говорив нецензурні слова, погано вчився. Намагався робити усілякі капості. Кожен ранок у мене так починався. Дивно, бо Людмила лише посміхалася, мовчки прибирала за мною. Чомусь вона ніколи на мене  не підвищувала голос. Тоді мені здавалося, що вона теж виношує якийсь план помсти і лише прикривається своєю щедрістю та добротою.

У моєї мачухи була донька від першого шлюбу. Тоді я вирішив переключитися на неї. Почав я зведену свою сестру ображати, хоча вона до мене теж добре ставилася. Тоді Людмила почала посміхатися менше, адже їй потрібно було захищати свою рідну дитину від моїх нападів. Хоча, з одного боку, було видно, що Людмила боялася мене образити.

Моєму батькові було все одно. Єдиною його метою було забезпечувати сім’ю. Що зі мною відбувалося, його не цікавило. Та і Людмила йому не скаржилася на мене.

Одного разу, коли я в черговий раз, образив її доньку, почув, як Людмила плаче у своїй спальні. Я зайшов та подивився на неї. Вона витерла сльози і запитала мене:

– Чому ти до мене так ставишся? Невже ти дійсно так мене ненавидиш?

– Ні, ненависті у мене немає до тебе! – відповів я.

– Тоді навіщо ти це все це робиш?

– Бо хочу, щоб ви мене віддали в дитячий будинок.

Людмила була дуже здивована. Після цього ми з нею довго-довго розмовляли. Разом ми і сміялись, і плакали водночас. Лише тоді я зрозумів, що вона мені – не ворог, що вона не бажає мені зла. Після цього до дитячого будинку я більше не хотів. Людмила стала мені справжньою мамою.