Я давно нічого не знаю про свого сина та й не дуже хочу знати

Ми з сином не спілкуємось майже шість років. Все було гаразд до того, як він одружився. Ми зідзвонювались кілька разів на тиждень, син розповідав завжди, що дуже зайнятий. А коли настав його день народження я замовила йому красивий торт і вирішила приїхати в гості. Але тоді…

Не розумію, що ж могло статись, що рідний син так відвернувся від мами. Там мені чітко дали зрозуміти, що я зайва у цьому домі. А винна на мою думку саме дружина, вона вказала мені на двері, а син, який мав би бути проти, просто промовчав. Тортик залишила в передпокої і пішла, а після цього спілкування вже не було.

І так вийшло, що цілих шість років син навіть не хотів спілкуватись з рідною мамою…

Якось раз я намагалась з ним поговорити, було це коли я продавала свою квартиру. Приводом слугувало те, що ми з сином були там прописані удвох, і я попросила його бути присутнім при оформленні угоди. Спочатку син відмовлявся, але потім все ж приїхав, сухо підписав всі документи, я віддала йому його частину, і він поїхав собі.

Як тепер складається життя матері без сина? Абсолютно нормально, трохи сумую, але почуваюсь на всі 100%.

Тато мого Олежки покинув нас коли малому було 10 років. Тоді я зрозуміла, що саме син є сенсом мого життя, нікого шукати не буду. Ми з ним рідко сварились, жили душа в душу. Потім він подорослішав і сказав, що буде жити з друзями на зйомній квартирі. Серце боліло, але я раділа самостійності сина. А потім він з тією дівчиною розписався і спілкування зникло. По правді сказати, боляче мені, але намагаюся триматися…

Син кілька разів телефонував, але я була так ображена, що відмовлялась говорити, казала, що зайнята. Але частково це і є правда. Зараз я переїхала жити в однокімнатну квартиру в дуже спокійний і хороший район. Придбала собачку, гуляю з власниками інших собак, беру участь у виставках. У мене безліч знайомих і подруг, для яких я знаходжу час поспілкуватися. А ось син на мене його не знаходить. Близько пів року тому побачила його в магазині з дружиною. Вона була при надії, ось-ось народить. Швидше за все, я вже стала бабусею, але ж мені ніхто про це і не скаже.

Мені цікаво хто народився, але не хочу випитувати це у них. Мій син мав би сам хотіти порадувати мене такою новиною, а ні то, то ні…

Як думаєте ви? Такі родинні зв’язки взагалі потрібні?