Я дістала записку, що лежала у коробці під ялинкою. На аркуші були його рукою написані такі слова: “Виходь заміж за мене знову!”

Свого чоловіка Богдана я любила безмежно. Ми щасливо прожили у шлюбі одинадцять років. Придбали будинок, автомобіль купили. У нас народився прекрасний син, якого ми назвали Ігорем.

Одного разу Богдан заявив мені, що вимагає розлучення. Я була шокована, бо не розуміла, чому він вирішив так вчинити. Не знала навіть, що відповісти.

Через декілька місяців ми розлучилися. Він пішов від нас. Я не звинувачувала його ні в чому, хоч мені було дуже боляче. Хоча я була щиро вдячна йому за те, що він набрався сміливості і зізнався у зраді.

Богдан після розлучення не залишив сина. Він забирав його на вихідні і у свята, телефонував щодня. Чоловік не забував допомагати фінансово. Коли я з ним спілкувалася, ніколи не запитувала його про особисте життя. Наші спільні друзі розповідали, що бачили мого колишнього то з однією жінкою, то з іншою. Він гуляв направо і наліво, жив повністю у своє задоволення.

Я не переставала ніколи його любити. Мені було прикро та боляче, часто впадала у депресію, плакала у подушку. Апатія була така, що й словами не передати! Наче повітря мені перекрили! Чесно скажу: жила заради сина. Не знаю, щоб робила без нього!

Потім вирішила ударитися в роботу. Почала працювати зранку до ночі. Дійсно, думки про мій невдалий шлюб та Богдана мене гнітили все рідше. Просто не було часу, щоб думати про це. Моя наполегливість дала свої результати: мене підвищили на роботі до заступника директора.

У мене тоді вже була пристойна зарплата. Завдяки цьому я змогла собі дозволити похід до салонів краси, фітнес-тренування. Почала купувати собі дорогі та стильні речі, робити ефектний макіяж щодня. Зміни були не тільки назовні. Я продовжувала зростати духовно. А ще дбала про стрімкий розвиток своєї кар’єри.

Через деякий час я взагалі перестала думати про Богдана, повністю відпустила його від себе. Я зрозуміла, що мій колишній – це тільки друг, з яким ми разом виховували спільного сина.

Коли у моєму житті все налагодилося, я вирішила трішки відпочити. Взяла відпустку, і ми з Ігорком гайнули на Мальдіви. Повернувшись з відпочинку, дізналася я страшну звістку: Богдана обікрали і побили злочинці. Йому зламали хребет, тому у нього відмовили ноги.

Я відразу поїхала до лікарні, щоб провідати колишнього чоловіка. Після розмови з лікарем, зрозуміла, що Богдан потребує дороговартісної операції за кордоном та тривалої реабілітації. Тільки так у нього з’являться шанси, що він встане на ноги знову. Я зробила усе від мене можливе, щоб диво трапилося: назбирала ці кошти, відвезла його за кордон, де його прооперували. Потім допомагала йому займатися і постійно мотивувала його. Через рік Богдан нарешті  встав з інвалідного візка.

Я могла повернутися до свого звичного життя та до роботи. А цьогоріч перед новорічним святом Богдан прийшов до мене сам. Він допомагав нам з сином прикрашати ялинку. Я відійшла на хвильку, а коли повернулася, то побачила під новорічним деревцем яскраву коробочку. Хотіла її прибрати, та нагледіла у ній записку та обручку.

На аркуші паперу почерком Богдана були написані такі слова: “Виходь заміж за мене знову! Я тільки про це і мрію. Я ж без тебе й дихати тепер не зможу!”.

Саме цих слів мені бракувало вже скільки років! Нарешті я цього дочекалася!