ЖИТТЯ

Я допомагаю мамі фінансово: купую продукти, оплачую комунальні, лikи, коли треба, тобто, повністю утримую. Вона ж, натомість, не може посидіти з власною онукою!

Так вийшло, що мама виховувала мене сама. Я в неї єдина дитина, тож після виходу її на пенсію я допомагаю мамі, як можу. Я повністю її забезпечую, та ще й подарунки дорогі на свята дарую, раз на рік відправляю в санаторій, щоб вона могла підтримувати гарне здоров’я. А от мама це зовсім не цінує, і навіть з онукою власною сидіти не хоче!

Я дуже люблю свою маму, і стосунки в нас завжди були якнайкращі. Моя мама спромоглася виростити мене без будь-чиєї допомоги. Вона багато працювала, щоб я нічого не потребувала. Мама навіть змогла квартиру нам купити та зібрати гроші для мого навчання.

Реклама

Я завжди була їй вдячна. Тепер я доросла успішна жінка, і більшість моїх досягнень також і мамина заслуга. Я маю гарну роботу з високою зарплатнею, вийшла заміж за просто ідеального чоловіка. Мій Женя не просто гарний, а ще й дуже розумний, має високу посаду й велику зарплату. У нас є велика квартира з гарним ремонтом, два автомобілі, відпочивати ми їздимо за кордон.

Реклама

До того ж мій чоловік дуже поважає мою маму, він не заперечує, коли я їй купую продукти, оплачую покупки та комунальні, чи відправляю в санаторій власним коштом. Чоловік мій з багатої родини, тож допомагати його батькам просто немає потреби. Женя навіть сам телефонує моїй мамі кожного разу, як ми їдемо до супермаркету та сам оплачує її рахунок.

Та після народження доньки мені все частіше здається, що мама не цінує моїх зусиль. Усю мою допомогу вона сприймає як належне, а сама мені допомогти не хоче. Кожного разу, як я прошу її посидіти з моєю донькою, вона відмовляє.

Таких ситуацій було безліч. Щоб не втратити посаду, я мусила вийти на роботу, коли Марійці було два роки. Думала, не буду поки що віддавати доньку в садочок, попрошу, щоб мама з нею посиділа. Ми живемо на одній вулиці, будинки майже напроти, тож їй би не довелося багато ходити. Та мама відмовилася, довелося Марійці йти до садочка.

Також було декілька разів, що через аврал на роботі ні я, ні чоловік не могли забрати Марійку з садочка. Звичайно, я телефонувала мамі. Вона забирала Марійку, та потім на мене чекала серйозна розмова про те, що ми самі повинні дивитися за своєю дитиною.

Я не розумію таку позицію мами, адже вона вже не працює, на пенсії, не те, що батьки чоловіка – вони мають власний бізнес, тож на пенсію не йдуть. Мама ж тепер тільки тим і займається, що ходить до подружок у гості та сидить удома.

Донька в мене спокійна. Вона дуже слухняна дитина, не вередує, іграшки свої завжди збирає сама, їсть, що дають, тобто, посидіти з нею не так і складно. Вона не з тих дітей, які занадто активні.

Мама ж завжди мені говорить про те, що їй ніхто не допомагав мене виховувати. Поруч не було ні бабусь, ні дідусів, і навіть чоловіка не було, а нас двоє, і це наша донька, ми самі повинні справлятися. Я її розумію, та ми ж не скидаємо повністю виховання дитини на неї, просто іноді хочеться відпочити вдвох чи треба забрати дитину з садочка чи відвести в поліклініку чи ще щось. Наймати для цього чужу людину не хочеться.

Нещодавно ми були в окуліста, і він прописав процедури, на які треба ходити щодня протягом 2 тижнів. Я не можу цього робити, адже працюю, чоловік також. Я знову попросила маму, а вона знову мені відмовила. І це ж не сидіти з онукою цілий день, а просто зводити на процедуру, а потім знову відвести до садочка (усі ці установи, до речі, у шаговій доступності від нашого й маминого дому). Так знову ж ні.

Я розумію, що мама просто не цінує мене та мої зусилля. Та хіба ж батьки не повинні допомагати своїм дітям? Не мають зовсім сидіть з онуками? Тим паче я ніколи не відмовляю мамі в допомозі. Не знаю, що й робити, щоб не зіпсувати стосунки.

Реклама

Також цiкаво:

Close