З Сашею ми познайомилися ще на третьому курсі університету, спочатку я не звертала уваги на нього, але пожаліла, бо він саме розстався зі своєю дівчиною і дуже сумував. Ми стали дружити, майже кожного дня зустрічалися після навчання і до пізньої ночі сиділи та розмовляли, переважно говорив він, я тільки слухала. Ця людина була для мене просто другом, але одного дня він захворів, я принесла йому ліки, ми знову сіли на лавочку і почали говорити, почався дощ, і ми стали під дах, де вперше поцілувалися. Він перший закохався у мене, а я була зайнята навчанням, не думала робити його своїм сенсом життя, але згодом зрозуміла, що також кохаю.
Через два роки наших зустрічань ми переїхали з міста, в якому навчалися, і стали разом жити. Почалися побутові сварки, ми були абсолютно різні, але незважаючи на це, я довіряла йому все своє життя. Так, перші три роки я не думала про весілля, ми планували спочатку заробити грошей, купити автомобіль, переїхати жити в інше місто, а вже потім одружуватися і заводити дітей. Але на четвертому році стосунків рожеві окуляри з моїх очей потроху почали спадати. Я зрозуміла, що мій коханий не такий, яким я його уявляла. Ми б вже давно одружилися, бо і так жили разом, але він просто не хотів… я стала зручною для нього у стосунках, постійно була поряд, підтримувала у всьому, а він тягнувся більше до своїх друзів, вибирав їх, а не мене.
Його друзі часто принижували мене в компанії, їхні жарти я не розуміла і часто казала про це хлопцю, але він звинувачував мене у всьому і казав: “Тобі не треба сприймати все так близько до серця, просто у нас такі жарти, краще посмійся з цього і не роби проблему, он Лізку вони ще не так принижують, а вона сміється, переводить тему і всім комфортно! А ти тільки напрягаєш всіх, робиш проблему на пустому місці”.
Я слухала його, намагалася не створювати проблем, винуватила свій характер, просила вибачення, а нічого не змінювалося — ці хлопці не поважали ні мене, ні його. Саша сам дозволив їм так поводитися зі мною, не заткнув їм рота з самого початку, тому це стало нормою.
Отже, на четвертому році наших стосунків, я серйозно задумалася про дитину, мені хотілося створити свою сім’ю, але Саша свою думку не змінив — йому було комфортно просто жити разом, за ці роки наші батьки навіть не були знайомі!
Ми стали часто сваритися, він казав, що я тільки забираю його енергію, весь позитив, стала енергетичним вампіром і не даю йому розслабитися.
Одного дня він поїхав у наше рідне місто, до своїх друзів, а я залишилася у квартирі, де ми жили. Саша рідко писав мені першим чи телефонував, тому я сама набрала його увечері і почула сміх тієї Лізки на фоні, він сказав, що відпочиває з друзями, любить мене, і аби я спокійно йшла спати. Але тієї ночі я не заснула, відчувала, що щось не так. І не даремно, бо коли він приїхав, то я побачила синяк на його шиї й зрозуміла, що з Лізою вони не просто товаришують!
Він так і не зізнався у зраді, хоч і клявся, плакав, що за ці роки ні з ким не був, окрім мене, але все було очевидно. Я зібрала речі і пішла від нього.
У батьків вдома я не могла знаходитися, бо та Ліза з нашого міста, і я навіть не могла спокійно вийти погуляти — не хотіла зустрічати людей з його оточення. З нею ми добре знайомі, вона навіть намагалася здружитися зі мною, я її жаліла, бо ця красива дівчина виросла без батька.
Одного дня я прокинулася, зібрала речі та сіла на потяг, яким їздила щонеділі під час студентських років. Я його так кохала! А тепер моя самооцінка та серце розбиті, і склеїти їх я не в силі.
В потязі до мене підсів високий, чорнявий хлопець моїх років, і ми розговорилися. Він представився Владом, і всю дорогу ми говорили на різні теми, а на нашій станції обмінялися номерами та домовилися зустрітися.
З того часу пройшло три роки, зараз мені 27, і я вагітна, завжди мріяла стати молодою мамою, народити хоча б у 22, але доля склалася інакше. З Владом у нас гармонія і повага, ми одружилися через сім місяців наших стосунків, і я забула Сашу, який скоро після нашого розриву одружився на нашій спільній знайомій.
Тепер моя душа спокійна, з Владом у нас друзі спільні, він не залишить мене саму увечері і не піде гуляти з друзями, наші батьки познайомилися майже відразу, і тепер я розумію, що ця людина дала мені більше позитивних емоцій за рік, ніж мій колишній хлопець за чотири.
Попередні стосунки були хворими, я це розуміла, але сподівалася на чудо, я кохала Сашу і думала, що разом ми будемо завжди. Ми були б занадто різними і не могли змінити один одного, тільки зруйнувати. Його зрада знищила мене, я вже не сподівалася на швидке відновлення, але Влад допоміг мені відновитися, і я йому вдячна за це.
