Я думала, що все закінчиться, коли вони переїдуть у різні міста, адже там зустрінуться їм інші люди!

Я ніколи не вірила у шкільне кохання і його довговічність, проте два мої однокласники довели мені інше. Марійка почала спілкуватися з Максимом ще у 8 класі, й зараз пішов 15 рік їхнього шлюбу.

До 8 класу вони не спілкувалися один з одним, швидше зневажали. У них були різні компанії та інтереси, а потім Максим почав проявляти до Марійки особливий інтерес, проводив її додому, кликав гуляти удвох.

Ходили вони, як друзі, аж до 10 класу. Потім вони потрапили на один день народження спільного друга, і саме тоді хлопець наважився зізнатися, що любить її, а вона цього й лише чекала, тому що сама боялась зізнатися, а раптом почуття невзаємні.

Після закінчення 11 класу на них чекало багато перешкод. Вони навчалися у різних містах, бачилися лише на вихідних, а коли почали працювати, то грошей їм ледь вистачало на оренду спільного гніздечка. У кіно чи кафе вони майже не ходили, лише вечорами гуляли вечірнім містом. Вони майже не дарували один одному подарунки, тому що всі гроші йшли на побут, рідко подорожували. Вони жертвували всім, аби бути поруч один з одним. Мабуть, я більше не зустрічала людей, які так готові були змінюватися один для одного.

Час йшов, на них чекало багато падінь, криз, втрачених близьких людей, але вони продовжували кохати один одного, підтримувати й розуміти. Мені здавалось, що з часом їхня дитяча любов згасне, адже попереду скільки інших людей та яскравих подій, але у них вона ставала лише міцнішою та світлішою.

Що ви думаєте про шкільне кохання? Чи здатне воно дожити до старості? Мені все ж здається, що мої однокласники – це виняток, а не факт.