Коли дізналась про походеньки чоловіка до іншої, то почала думати про розлучення, але перед цим пішла до священника, який допоміг мені змінити життя.

Зі своїм чоловіком я була знайома все життя. Жили в одному селі, разом вчилися, потім і працювати пішли на одну фірму. Ще у старших класах між нами закрутився роман, а далі він ріс разом з нами, тому вже у 20 років ми одружилися, адже я завагітніла. Звісно, з роботи я пішла, щоб доглядати доньку, а потім у нас і син народився.

Доки чоловік заробляв нам гроші на життя, я розв’язувала домашні питання. Розуміла, що маю викладатися на повну, адже не заробляю, тому у будинку завжди було чисто, все речі попрані, а на плиті свіжоприготовлена їжа. Коли він повертався з роботи, то я намагалась провести з ним більше часу наодинці, щоб не забувати, чому ми кохаємо один одного. Мабуть, це і стало причиною того, що у нас чудові стосунки, навіть, друзі запитують наш секрет, як так довго утримувати справжні щирі почуття.

Коли Даринці було 5 років я відправилась з нею у лікарню. Ситуація була така складна, що я боялась від неї відійти, хоч мені й важко було на неї дивитися. Чоловік також постійно відвідував нас пригнічений та втомлений. Тепер на нього впали й мої обов’язки по дому та догляд сина, але я не могла залишити там доньку. Цей період був важким для нас двох.

Диво таки сталось і доньці почало кращати, нас виписали додому, проте вона ще потребувала постійного догляду, тому на чоловіка у мене все ще не вистачало часу. А потім я помітила, що мій чоловік змінився, до мене почали доходити чутки і я вирішила прямо запитати у чоловіка про те, що відбувається. Він зізнався, що у нього появилась ще одна жінка, пояснив він це тим, що йому не вистачало моєї підтримки та ласки.

Я не стала влаштовувати істерик, навіть, не плакала. Здавалось, що я втратила здатність плакати, коли доньці поставили той злощасний діагноз. Серце нило, коли нас офіційно розлучили, але я стійко прийняла цей удар.

Тепер я залишалась сама з двома дітьми, яких потрібно ставити на ноги. Було важко й гірко, особливо, коли на вулиці чи у магазині зустрічала свого чоловіка з іншою, місто у нас маленьке, тому таке траплялось доволі часто.

Минув майже рік з нашого розлучення. Відтоді я вже змирилась з самотнім життям, хоча й чула чутки про те, що у колишнього ніяк не клеяться стосунки з новою дівчиною, мов вона ще кількох має на стороні, проте лізти у їхнє життя я не хотіла.

Одного дня я випадково перестрілась з Миколою, він схуднув, у ньому з’явився якийсь розбитий погляд, якого раніше не було. Попросив дати йому годинку, щоб ми поговорили. Він довго мені пояснював, як шкодує про свій вибір, що не може жити без мене і дітей, що ніколи більше не допустить такої помилки, аби я йому дала шанс.

Я не могла повірити, що після всього він ще сміє отак приходити, мов нічого не сталось. Єдине, що я йому відповіла, – це те, що тепер він може частіше навідуватися до дітей, вони дуже за ним сумували.

В одну зі святих неділь я відправилась на сповідь. Вона тривала довго, я ділилась всім, що турбувало мою знесилену душу. Тоді цей мудрий чоловік пояснив мені з допомогою Святого письма, що мені потрібно пробачити чоловікові тому що буду жити у вічних стражданнях від образи.

Всю дорогу додому я обдумувала його слова і того ж дня сказала чоловікові, що пробачаю його. Сказати це було нелегко, а зробити ще більше, проте я відчуваю, як біль у серці минає, особливо, коли бачу щасливих дітей, які тільки чекали повернення тата. Можливо, він і справді зрозумів свою помилку. Хіба всі ми святі та не можемо помилятися?

Ми жили щасливо 10 років, доки у дім знову не прийшла біда. Цього разу захворів Микола. За місяць він згас на очах, хоча куди ми його тільки не возили і як не старалися. Я щотижня молилась у церкві за нього, але від долі не втечеш.

Недавно у нас з’явилась онучка. Шкода лише, що Микола не дожив до цього дня, проте я впевнена, що він би був щасливий і не випускав би її з рук.

Наостанок хочу вам сказати те, що колись мені допомогло. Слова священника: «Люди повинні навчитися створювати рай у своєму серці, а не чекати його появи. Якщо кожен з нас стане добрішим, милосерднішим та навчиться прощати, то нам не прийдеться чекати см3рті, щоб побувати у раю!»

А ви як до цього ставитеся? Чи всі люди заслуговують пробачення?