Я й досі зберігаю у своїй пам’яті ті моменти, коли наша сім’я була щасливою. А потім все змінилось!

Тато відкрив власну справу й з нашої маленької квартири, ми переїхали у власний пентхаус, а батька після того я вже впізнати не могла…

Після того, як татова справа стала набирати обертів й приносити гроші, то всі почали помічати, що у нього з’явився дивний гонор й завищена самооцінка, але мені було всього 16, і я був надто зайнятий навчанням, щоб відразу помітити його зміни. Я вважав, що розвиток батькової справи тільки на благо, адже так ми станемо багатшими й зможемо краще жити. От вже продали ту маленьку квартиру й переїхали у красивий будинок за містом. Хіба це погано?

Після цього минуло кілька років, і тато вже зовсім не був схожий на себе колишнього, а до цього всього ще й додалось те, що він почав їздити у незрозумілі відрядження та постійно допізна пропадати на роботі. Коли він був вдома, то постійно знаходився у своїх думках та не звертав уваги на те, що тут коїться.

Так тривало 2-3 роки, і моя мама весь цей час знала про те, що відбувається, але була переконана, що у них справжнє кохання, тому, коли батько нарешті нагуляється, то все знову буде добре. Але нічого не закінчувалось, а ставало лише гірше. Тепер тато повертався додому вкрай рідко і лише для того, щоб взяти речі, документи чи ще щось.

Я й досі пам’ятаю той день, коли все у нашому житті повністю полетіло шкереберть (це сталось набагато раніше, але ми ще про це не здогадувалися).

Це була 20 річниця їхнього шлюбу, і мама гарно нафарбувалась та вдягнула своє нове плаття. Я сидів поруч з нею за столом і не міг впізнати у цій худій, з синяками під очима, що видно навіть крізь косметику, й сірими очима, свою маму. Раніше вона постійно сяяла, мала вигляд краще всіх 20-річних і була справжньою веселункою. Тато її зламав.

Вона чекала свого чоловіка з квітами й привітаннями та сама приготувала для нього подарунок, але роздався телефонний дзвінок. Це був тато.

Вона довго мовчала, доки він щось говорив, а тоді по її щоках потекли сльози. Вона розповіла мені, що тато помилився номером, дзвонив до своєї «коханої» й він обмовився, що його там чекає донечка.

Ввечері тато прийшов, але без квітів та привітань. Він попросив маму зі мною виїхати з будинку й повідомив, що хоче тут жити з новою сім’єю. Не знаю, що тоді сталось з моєю мамою, але вона перетворилась на камінь.

– Ні, я не переїду! Це мій дім!

– Ніякий не твій. Я купив його за свої гроші. Ти ж з мамою можеш пожити в іншому місті.

– По-перше, наш. Навіщо мені жити з мамою, якщо у мене є власний дім?

З цієї розмови минуло вже 2 роки, і ми з мамою тут так і живемо. Батько досі намагається нас вигнати, а ми не можемо зрозуміти, куди подівся той люблячий чоловік, що обіцяв поmeрти за нас?

Я міг би зрозуміти батька, що він покохав іншу, але його відношення до мами, жінки, яка народила йому сина і, яка протягом 20 років підтримувала його – я не зрозумію.

Мама почала швидко втрачати свою красу й здоров’я і тепер щоразу ми з дівчиною возимо її по лікарнях. Думаю, краще нам з’їхати й орендувати житло. Може, так хоч мама поправиться. Може у вас є якісь поради, як з батьком поговорити?