Вчора я поверталася додому попри банкомат і зняла з нього досить велику суму грошей. Відкладала я постійно і отримала відпускні. То ж зняла близько тридцяти тисяч гривень. А зараз це велика сума, бо важко заробити і маленька у відношенні до курсу валют.
Я хотіла купити мамі подарунок на день народження. Мамі сьогодні п’ятдесять років. Ювілей. Тому я економила весь час. Я приглянула золоті сережки і дуже хотіла зробити мамі такий приємний сюрприз.
Після того, як я зняла готівку – пішла до ювелірного магазину. А в самому магазині помітила, що мого гаманця нема. Я обдивилася цілу сумку, все з неї витягла, але не знайшла грошей.
Я йшла додому і плакала. Гірко плакала. Сльози текли рікою з моїх очей. Мама залишиться без подарунку, я без грошей і документів, які також були в гаманці.
Вранці я прокинулася від телефонного дзвінка. На тому кінці я почула:
– Доброго дня. Вас звати Галина? Ви нічого не шукаєте?
Голос був дитячий. І я не знала, що відповісти. Тому сказала, що це я і я справді шукаю гаманець і документи.
Ми домовилися про зустріч. За кілька хвилин я вже бігла туди. Хоча й не вірила у чесність. Думки мені підказували, що мене хочуть надурити.
На домовленому місці стояв хлопчик років дванадцяти. Я підійшла до нього. Він мене запитав моє повне ім’я і що саме було в гаманці, і колір гаманця.
Не знаю чому, але я все одразу ж розповіла і тоді він мені його простягнув. Я не вірила своїм очам. Та й важко в це повірити.
Анатолій йшов з спортивної секції і побачив на дорозі гаманець, підняв його. Вдома подивився вміст, на банківській карті і документах побачив мої дані. Знайшов мене в соціальній мережі, а там і мій телефон.
Дива трапляються. Хоча ми в них і зовсім не віримо. Я подякувала Анатолію, простягнула йому тисячу гривень, а він і не взяв. Лиш попросив бути уважною. Ось так.