Я йшла на роботу і раптом почула, як дівчинка крuчuть: «Вiдпусти мене, я нікуди з тобою не пiду!». Я завернула за ріг і побачила, як чоловік тяrнyв за руку дівчинку до автомобіля!

Я мама двох дітей. Мої сини вже підлітки, тож самі ходять до школи, тим паче, що вона поблизу нашого дому. Я дуже люблю дітей, і навіть колись хотіла працювати в дитячому садочку, та доля розпорядилася інакше, і я уже котрий рік «животію» в офісі, зараз обіймаю посаду заступника керівника, тож не скаржуся. Я завжди думала, що материнський інстинкт у мене дуже розвинутий, і нещодавно в цьому переконалася…

Декілька тижнів тому я, як завжди, вийшла з дому на роботу о 9 годині ранку. Я проходила біля гаражів, до роботи я ходжу пішки, до неї не так і далеко, і «скошую» через пустир. І раптом я почула, як десь поряд дівчинка кричить: «Відпусти мене, я нікуди з тобою не піду!». Я завернула за ріг і побачила, як чоловік тягнув за руку дівчинку до автомобіля!

Я відразу намацала в сумці перцевий балончик. Я часто повертаюся додому після 21:00, тож купила його для власної безпеки. Я підійшла до чоловіка з дівчинкою та твердим голосом попросила відпустити дитину. Він сказав мені не лізти не у свою справу. Я дістала балончик та ще раз повторила свою просьбу. «Ви що, зовсім божевільна? Я батько цієї дівчини! Тож ідіть, куди йшли!».

Я запитала в дівчинки, чи цей чоловік її батько. Вона відповіла, що ні, і я почула нотки паніки в голосі дитини, по її щокам котилися сльози. Я натиснула на балончик, направивши його прямо в очі чоловіка. Він відразу ж відпустив дівчинку, і я разом з нею відійшла подалі від нього. Поки він приходив у себе, я шукала в кишенях мобільний. Ніяк не могла знайти його, адже руки в мене тремтіли.

Чоловік почав кричати, що я все не так зрозуміла, що він зараз все пояснить. Я ж намагалася натиснути декілька кнопок, щоб викликати поліцію. «От зараз поліції все і поясниш!».

Далі сталося щось ще більш дивне. Дівчинка схопила мене за руку та благала не викликати поліцію. Я вже нічого не розуміла! Тоді вона підійшла до чоловіка і запитала, чи дуже йому болить. Це мене шокувало.

Далі чоловік почав розповідати, що вони нещодавно купили квартиру й перебралися в наш район. Вероніка йому не рідна донька, а пасербиця. Її довелося переводити в іншу школу, і там вимагали ще раз пройти медогляд. Дівчинка ненавиділа лікарні та лікарів, тому не хотіла їхати. Вітчим відпросився з роботи лише на декілька годин, тому вирішив не витрачати час на вмовляння, а просто «тягнув» Вероніку до автомобіля, щоб поїхати в поліклініку.

Поки чоловік пояснював, Вероніка стояла поруч, опустивши голову. Я запитала в неї, чи правда все, що розповів чоловік, і вона підтвердила. Я вибачилася перед чоловіком, думала, що зараз буде скандал, і вже він викликатиме поліцію, щоб написати скаргу за те, що бризнула балончиком йому в обличчя. Та він сказав, що все розуміє, і вчинив би так само в подібній ситуації.

У якості вибачення я запросила Андрія (так звали чоловіка), Вероніку та її маму до нас на вечерю. Тепер ми дружимо сім’ями.