⁃ Мамо, прийшов час зізнатися, у мене є донька, — промовила Люда, коли приїхала до мами у гості.
⁃ Це знову якийсь невдалий жарт? – запитала стривожено Олена Дмитрівна.
⁃ Мамо, це правда, мені не до жартів. Моїй маленькій Ілоні уже 8 років.
⁃ Та ні, ти точно жартуєш, для того, щоб дитину народити потрібно 9 місяців вагітною походити, а я тебе такою не бачила!
⁃ Це було на першому курсі, коли я поїхала в іншу країну як студент за обміном на пів року. Тоді ти подумала, що я трохи поправилась, а за ті пів року все і сталось.
⁃ Доню, це не смішно. Я пам’ятаю, яка ти звідти худа повернулась, тебе було неможливо відгодувати! І так одні кістки стирчали, а ти ще і їсти відмовлялась!
⁃ Мамо, я не їздила тоді ні на який обмін. Я просто не хотіла, щоб ти мене бачила, в інституті теж не з‘являлась. Жила на те, що ти мені дала і додатково підробляла. А коли народила й залишила дитину у пологовому будинку, тоді й наважилась повернутися додому.
⁃ Господи, якщо це не жарт, то чому ж ти мені тоді нічого не розповіла?
⁃ Та соромно було, ти мене не так виховувала.
⁃ А де ж батько твоєї доньки?
⁃ Ми з ним вчилися в одній групі. Він на мене посперечався. Спір він виграв, і мене вся група засміяла, тому, коли я дізналась про вагітність на четвертому місяці, то і йому нічого сказала, ще б більше з мене всі сміялися, ми ж вчилися разом.
⁃ Людочка, то що ж ти таке говориш? Хіба я і сама не було молодою та наївною? Хіба б не зрозуміла тебе?
⁃ Ох, мамо, я тоді зовсім інакше думала. Боялась осоромити й тебе, і себе на все місто. Не було мені часу думати, чи ти б мене зрозуміла.
⁃ А як же тебе з інституту не вигнали, якщо ти пів року там не з‘являлась?
– Я з викладачами домовилась і складала їм усе окремо. Вони увійшли у моє положення, тому що я обіцяла, що з наступного навчального року не буду пропускати. А потім ти й сама знаєш, що я краще всіх навчалась, і мене ще на четвертому курсі на роботу у престижну фірму взяли. Звісно, я раділа, що отримала таку можливість і віддавалась роботі повністю, але щасливою я себе не відчувала, щодня мені снилась донечка, я так хотіла, щоб вона була поруч зі мною. І в один день я таки наважилась і пішла у дитячий будинок, щоб забрати її. Але її вже всиновили, хто саме це зробив мені не мали права говорити, тому я повернулась ні з чим. І лише зараз я дізналась, де вона живе.
⁃ І що ти тепер будеш робити?
⁃ Я хочу, щоб вона була моєю донькою і нічиєю більше. Я вже навіть знаю, де вона навчається і нишком стежила за нею! Вона мріє про новенький телефон, тому я вже їй купила його, але ще не знаю, як я віддам.
⁃ Доню, а ти впевнена, що так не зробиш лише гірше?
⁃ Мамо, ти що не хочеш побачити свою онучку? Побавитися з нею?
⁃ Звісно, я давно мрію про онучку, але ж ти повинна розуміти, що вона з народження називає мамою іншу жінку, і ти своєю появою можеш зруйнувати її світ.
⁃ Мамо, вона доросла дівчинка, все зрозуміє. Я їй поясню, у якому становищі тоді опинилась, як шкодувала про свою помилку, і вона обов’язково мене пробачить.
⁃ Ох, нічого ти не розумієш. Ті люди, що її всиновили, вважають її своєю донькою, вони готові заради неї на все, як і вона для них, а тут ти нізвідки з’являєшся і все їм псуєш. Мовчу вже про те, що незабаром онучка стане підлітком і звістка про те, що батьки нерідні, а рідна матір її колись покинула, може просто зламати її долю.
⁃ Це ти нічого не розумієш! Вічно шкодуєш всіх навколо, але не мене! А щойно дивувалась, чому я тобі про вагітність не хотіла розповідати. От і причина.
⁃ Я хочу, щоб не тільки ти буда щаслива, але й моя онука.
⁃ Вона буде щаслива лише поруч з рідною мамою.
⁃ А ти не думала, що вона тебе не зможе пробачити? Мало того, що тебе вона не прийме, так ще й від своїх батьків відхилиться?
Зараз я тобі одну коротку притчу розповім. Суть її у тому, що колись до царя Соломона прийшло дві матері з одним немовлям, і кожна намагалась забрати його собі. Тоді цар і запропонував поділити дитину навпіл. Перша мама погодилась, а друга почала кричати, що нехай краще віддадуть першій, ніж таке вчиняють. Цар визнав саме другу істинною мамою. А ти зараз вчиняєш як перша, тому що хочеш отримати дитину, навіть якщо поруч з тобою вона буде нещаслива.
⁃ А раптом їй там погано?
⁃ З чого ти це взяла?
⁃ Не знаю, вона виглядала доглянуто, багато посміхалась, може їй там і добре, але що мені тепер робити?
⁃ Люд, я знаю, як ти швидко загоряєшся якоюсь ідеєю, а потім так само холонеш, чи це не той самий випадок? А що як так станеться, і як маленькій дівчинці жити з другою зрадою за її життя від рідної мами?
⁃ Це вже твої якісь здогадки! Нічого такого не буде! Я хочу жити з нею і забрати її до себе.
⁃ Гаразд, а що на це все сказав твій Ігор? Я думаю, це вплине на ваше життя.
⁃ Ну, я ще йому нічого не казала, але сьогодні поговорю про це.
Донька з мамою попрощалися і Люда поїхала додому говорити з хлопцем, а через годину у квартирі роздався телефонний дзвінок.
⁃ Мамо, я одружуюсь, Ігор зробив мені пропозицію!
⁃ Я дуже рада за тебе, доню! А що ви вирішили за мою онучку?
⁃ Ну, ми поговорили й вирішили, що хочемо мати своїх дітей, а донька щаслива і в іншій сім‘ї, то не варто її турбувати.
⁃ І совість тебе уже не мучить?
⁃ Я думаю, що ти мала рацію, їй буде краще з тими батьками. Та й Ігор казав, що якщо я дівчинку заберу, то ми розлучимось, а я хочу весілля, всі мої подруги вже одружені!
⁃ Я так і думала…. – промовила тихо Олена Дмитрівна, поглянувши на фото своєї доньки у такому ж віці, у якому зараз була і її онука…
