«-Віро Степанівно! Дарую вам цей білет на відпочинок, ви заслуговуєте на це!» – тещі стало неймовірно copoмно за все, що вона робила.

В багатьох молодих сім’ях не виходить одразу жити щасливо. Яна та Остап вирішили створити сім’ю досить пізно, їй – тридцять два, а йому – тридцять чотири. До цього ні Яна, ні Остап не були в шлюбі та дітей ні один із них не мав. В обох старенькі батьки, тому допомогти дітям не дуже то й могли.

Проте була між батьками колосальна різниця: якщо мама Остапа ніколи не лізла в сім’ю, то мама Яни – завжди і всюди. А все через те, що жили вони в тещі, бо Яна дуже переживала за мамине здоров’я, адже та не молода вже, так ще й на цукровий діабет хвора. І вона кожного дня влаштовувала невеличкі сварки.

В принципі, жилося досить спокійно, якщо не враховувати ті дрібні суперечки. Проте так було не завжди. Через деякий час на роботі в Остапа сталось скорочення, і він на два місяці залишився без роботи. Весь цей час теща клювала як Яну, так і Остапа. Яну тим, що не потрібен їй в її роки чоловік без роботи, що потрібно розводитися з ним, що він, бач, на шиї в них сидить. А Остапа за те, що він ніде не працює та по суті сидить на їхній шиї. Дійшло до того, що теща давала Остапу рис без олії та солі, мовляв, він і на це не заробив, і на краще не заслужив. Яна старалась, як могла, захищати Остапа, але з часом сил на це вона вже не мала і просто мовчала, а потім додавала до порції Остапа масло та сіль, поки мати не бачить.

Якось Остап зустрів свого старого друга. Виявилось, що він зараз власник нафтової компанії. Вони дуже давно не бачились з Остапом, розговорились і в кінці-кінців друг запропонував Остапу роботу в його компанії. Це була дуже вигідна пропозиція – зарплата хороша і якраз по професії, адже Остап за фахом був інженером.

Тещі та дружині Остап нічого не сказав. А коли ходив на роботу, то казав, що йде на халтуру.

Через три місяці, протягом яких теща не замовкала та продовжувала ображати й принижувати чоловіка, Остап прийшов додому, з букетом квітів та білетами в руках. Він звернувся до тещі та сказав наступне:

– Віро Степанівно! Я прекрасно розумію, чому ви такі злі та весь час принижуєте мене – вас просто недолюбили, не дали в повній мірі тієї любові, яку б ви мали отримати. Тому я пробачаю вам таке ставлення та всі ті слова, що ви мені сказали. Тому дарую вам цей білет на відпочинок та свою любов і надіюсь, що і ви будете відноситися до мене краще. Я все таки кохаю вашу доньку, а тому, думаю, ви заслужили цей подарунок, бо дали можливість, народивши Яну, знайти мені ідеальну людину.

Тещі стало неймовірно соромно за все, що вона робила. Вона хотіла вибачитись або хоча б щось сказати, проте замість слів потекли сльози. Бо Остап потрапив в саме серце. Це правда, вона ніколи не була любима та ніколи не отримувала таких подарунків. І тепер, коли зять подарував їй свою любов, прощення та відпочинок, вона зрозуміла що це таке, та перестала так відноситись до Остапа.