Коли він пішов і закрив двері, я почала шукати докази того, що мої слова правдиві, та з таким чоловіком мені не варто продовжувати стосунки, от лише моя пам’ять 3paдила мені. Вона почала нагадувати мені, як він смішно вперше зізнався мені у коханні, як ми вперше поїхали разом на відпочинок і говорили до самого ранку, як він працював без вихідних, щоб подарувати мені мою мрію, і як ми просто засинали обійнявшись щоночі….
Коли ми ще бідно жили, а я завагітніла, то він виконував всі мої забаганки. У нас залишилось 100 гривень до кінця тижня, а мені захотілось ікри. Він купив її, а потім пішов на підробіток, щоб наступні дні ми не голодували.
Він довгими ночами сидів над сином, доки той плакав, щоб я мала змогу відпочити від цього, хоча б кілька годин.
Ніколи не забуду того, як він приходив з роботи та ставав готувати вечерю, бо за дитиною, вона у нас була дуже неспокійна, я ніколи не встигала сама чогось перекусити.
А зовсім недавно він поїхав мене забирати з роботи, тому що раптово почався дощ, і він злякався, що я змокну…
Я б могла ще довго все пригадувати, але я почула, як відрилися вхідні двері. На порозі стояв усміхнений чоловік.
– Я тут приніс твого улюбленого торта, може спочатку чаю вип’ємо, чи тобі не терпиться розлучитися?
– Ні, хочу тортика з чаєм…