З Марком ми познайомилися, коли ще були у пелюшках. Все дитинство ми провели разом граючись біля старої ферми. Й там вперше пізнали тіло один одного й дали обітницю, що попри все будемо разом. Ми дорослішали, але любов нікуди не зникала.
Звичайно, усі у селі давно пліткували про нас, але маму Марка це тільки лютило. Вона щиро не бажала бачити мене у своїй сім’ї й коли хтось нагадував її про мене, то скаженіла. А річ у тім, якби це іронічно не звучало, що їхня родина була вищого соціального стану й вважалася однією з найбагатіших у селі. Його тато був головою колгоспу, а дід директором школи, що мав свій магазин.
У той же момент я не мала батька, а моя мама працювала вчителькою й тягнула на собі мене та мою молодшу сестру.
Ми з Марком будували чимало планів на спільне майбутнє, зокрема й на навчання у столиці, але його батьки хотіли, щоб він відівчився закордоном, він був не проти, оскільки у майбутньому це дасть йому більше можливостей, навіть, для кар’єрного росту. Я не хотіла на так довго з ним прощатися, але вибору мені не давали.
Тоді ще не було таких можливостей, як зараз, тому зідзвонювалися ми рідко, в основному переписувалися листами. Й в один момент, він припинив відповідати на мої листи та дзвінки. Я злякалась, що щось сталось, і коли повернулась на зимові канікули додому, то його мама мені пояснила, що він зустрів там іншу дівчину й уже зробив її пропозицію.
Я не могла повірити, що мій Марк міг зі мною так вчинити. Той самий, що обіцяв бути зі мною завжди? Ох, не вірилось мені. Але листи так і не приходили, тому я постаралась відпустити його. Я не могла на нього ображатися, тому що сильно любила й бажала тільки щастя. Та й взагалі, це було дитячими іграми, а зараз почалось доросле життя треба змиритися з тим, що так буде часто.
Минали роки, і я зустріла Ореста. Не скажу, що сильно кохала його, бо це буде брехнею, але він подобався мені. Поруч з ним було добре та спокійно. Він вмів турбуватися та любити, як мало хто, тому незабаром ми одружилися. А через рік, ми переїхали у село з новонародженою Софійкою. Моя ж молодша сестра відправилась на навчання, а мама хворіла, тому ми всією сім’єю відправилися її на допомогу.
Пройшло вже 5 років, а ми так тут і залишилися. Я влаштувалася працювати у міську школу неподалік, а Орест працював головним помічником у колгоспі у того самого тата Марка. Що ж до останнього, то я старалась про нього не думати й нічого не взнавати, бо все, що було з ним пов’язане, все ще приносило душевний біль.
Єдине, що я знала, так це те, що він залишився жити закордоном, сюди повертатися не хотів, тому раз чи два рази на рік батьки самі їздили до нього.Але все змінилось…
Сталось це два дні тому. Вийшовши зі школи, я відчула, як мене охопило дивне передчуття, я не знала, що воно значить й не могла його зрозуміти, доки не побачила його… Марк повільно виходив з дорогої іномарки і йшов до мене.
Минуло майже 10 років, а мені вистачило одного погляду, щоб впізнати його і раптом мені знову 15 і єдине, що я хочу це його обійми. Його очі, руки, запах – все було таким рідним, що від цього вертілась голова.
Я не думала, що скажуть люди, коли побачать, що я сідаю до незнайомого чоловіка у машину і їду у протилежну сторону від дому. Для мене тоді існував тільки він. Ми сіли у машину, заїхали десь далеко-далеко й почали говорити.
Насправді, його мама вигадала те, що він знайшов дівчину і зробив її пропозицію. Просто думала, що там, у далекому Берліні, хлопець зустріне собі кращу «партію», але він не хотів бути з кимось, окрім неї. А листи він її писав й дзвонив, але мама їх також перекрила, мабуть. Приїхати він не міг, бо навчання й практики було дуже багато, на лікаря ж вчився, а коли дізнався, що вона знайшла нового хлопця, то й втратив сенс повертатися назад.
Він раптово потрапив у теж місце, що і я. Просто приїхав сюди, щоб проконсультувати когось для важкої операції й через кілька днів має повернутися назад, бо роботи багато. Він уже не одне життя врятував.
Все-таки, та їхня клятва не була порожніми словами, бо просто зараз чоловік вмовляв мене поїхати з ним, але вмовляти мене не потрібно було. Я зрозуміла, що поїду з ним, хоч на край світу, як тільки побачила його.
Я знала, що не можу втрачати більше ні дня, а оформлення документів про розлучення, довгі розмови з ріднею та оформлення документів на виїзд дочки (якщо Орест ще дозволить) займе не один місяць і буде дуже важким, тому прийняла важке рішення.
Я вирішила просто зникнути з їхнього життя. Чи це буде назавжди, чи надовго, не знала. Єдине у чому була переконана, що всі ті слова, які вони говорили з Марком біля старої ферми не були пустими балачками й дитячими іграми. А з ним, я зможу витерпіти абсолютно всі болі та страждання.
Я кладу останні речі до маленької сумочки й не можу припинити дивитися на Софійку. Невже я це дійсно роблю? Боже, коли я її тепер побачу наступного разу?Таке не пробачається. Ні я, ні вона не зможе мене пробачити, але попри це, я тихо виходжу з дому, поцілувавши доньку й поглянувши на чоловіка, що міцно спить, і йду до машини, де мене вже чекає Марк.