Я летіла у Сербію з думками про розкішне й красиве життя закордоном, а сама виявилась тією бабою з розбитим коритом, що не могла побачити власного щастя!

Наталя Василівна, хороша мамина подруга та колега, після виходу на пенсію відправилась у Сербію, щоб відпочити від суворих українських буднів та спробувати щось нове, але вистачило її всього на 3 роки. Коли я вперше з нею зустрілась та запитала про повернення додому, то вона дала мені незвичну відповідь…

«Знаєш, я справжній «запеклий» турист, який прагне побачити все, але ось Сербія по-особливому мене захоплювала й манила! Мені багато хто розповідав про цю країну: про її незвичну та смачну кухню, про довершеність транспорту, про легкодоступність для переїзду. А її красоти я змогла самостійно побачити в інтернеті, щоб ще більше прагнути побачити їх наживо!

Я сама для себе вирішила, що хочу жити там. На щастя, моя донька заробляє досить багато й допомогла мені там купити маленьку квартиру в пригороді. Та й з документами довго возитися не довелось».
Квартири у цій країні виявилися дешевшими, ніж у містах України, тому проданої старої дачі та докладених дочкою грошей мало цілком вистачити на житло й трохи на проживання. В Україні у неї лишалась двокімнатна квартира, бо дочка вже мала власне житло, тому не довго думаючи, вона вирішила здавати його в оренду й так оплачувати половину свого життя в іншій країні. Але всі її надії та сподівання розбилися об сувору реальність…

«Спочатку, мені здавалось, що я просто наскільки захоплена цією красою, що мене «покорили». Я вирішила, що найкращим вкладом у моє життя тут – буде вивчення їхньої мови, чим я й зайнялась. Я постійно намагалась знайти собі друзів, або, хоча б, хороших знайомих, щоб мати з ким оговорити про погоду чи світові новини, але всі вони відносилися до мене з обережністю й не хотіли мати нічого спільного зі мною».

Наступною проблемою для пенсіонерки виявився клімат. Влітку тут було надто гаряче. Вона буквально не могла дихати, бо повітря було надто гарячим. Виходити на вулицю жінка могла лише надвечір, і то у найповітрянішому одязі.

«Чомусь я була переконана, що це тепло навпаки сподобається моєму старому тілу. «Відігріюсь на старості!» – було у моїх думках. Але насправді я думала тільки по те, де знайти нормальне повітря влітку, бо їхнім, сухим та важким, я вже просто не могла дихати. Звичайно, це вилилось у проблеми з серцем та артеріальним тиском. Єдине, про що я могла думати – це таблетки. Можливо, якби я туди поїхала у років 30, то змогла б себе нормально почувати, але я це зробила надто пізно».

Згодом, до жінки, окрім хвороб та самотності, прийшло розуміння, що вона надто сумує за українським колоритом: за борщем, варениками, колядниками та квітучою калиною. Довгими ночами вона передивлялась свої фотографії з донькою та подругами й прийняла рішення повертатися та продавати квартиру у Сербії.

Насправді друге виявилось надскладним завданням. Простіше було б просто поїхати й залишити будівлю пустувати, але згодом жінка таки змогла найти покупців, проте втратила половину грошей, бо житловий ринок Сербії виявився вкрай поганим.

«Я летіла у Сербію з думками про розкішне й красиве життя закордоном, а сама виявилась тією бабою з розбитим коритом, що не могла побачити власного щастя! Я повернулась в Україну і тепер радію тут кожній миті поруч з подругами та донькою! Хоча й про роки у чужій країні не шкодую, бо вони навчили мене цінувати «своє»!