«Я лише вийшов купити у провідника гарячого чаю, а коли повернувся, то моє місце вже було зайняте»

Їхав я у відрядження до іншого міста. Компанія купила мені квиток на потяг. Я був задоволений, адже в дорозі можна розслабитися й трошки відпочити. Хоч й довше, але краще, ніж автобусом.

Коли приїхав потяг, то я одразу зайшов й розмістився на своєму місці. Нижня полиця, далеко від туалету й близько до провідника. Що може бути краще. У душі я ще раз подякував нашим дівчатам з компанії, які замовляли квиток. «Потрібно буде купити їм чогось смачного, коли повернуся,» – подумав я.
Потяг мав ще стояти кілька хвилин, тож я вирішив піти до провідника та поцікавитися про постіль й гарячий чай. З дитинства полюбляв пити чай у потязі. Мені подобалися ці металеві підсклянники. Навіть зараз, коли пишу, то чую стукіт колеса й удари склянки в метал. Ностальгія. Провідник мені пояснив, що прийде до мене коли потяг рушить, мовляв, зараз турботи з перевіркою квитків та розміщенням пасажирів. Я повернувся, але коли зайшов у купу, то побачив, що моє місце на нижній полиці було 0куповане невідомою мені жінкою та її сином.

«Ви сіли на моє місце,» – сказав я їй. «Та нічого страшного. Сідайте на моє,» – відповіла вона й показала пальцем на верхню полицю. «Ви ж не змусите жінку з малою дитиною лізти на гору,» – продовжила жінка й показала на свою «малу дитину», який точно важив більше за мене, й в цей момент доїдав шматок курки.
Можливо б я й помінявся з нею місцями, якби вона нормально мене попросила. Але ось так безцеремонно зайняти місце й прикриватися «маленькою дитиною» було підло й нахабно. Тому я сказав, що не збираюся поступатися своїм місцем. Врешті-решт воно коштує дорожче, нехай я й не платив за нього. Слово за словом, й в нас почалася сварка. Довелося викликати провідника, який зрештою й сам вже прямував на шум. Він підтримав мене та змусив жінку зайняти місце, за яке вона заплатила. Зі скрипом у зубах вона погодилася.

Але потім ми все ж таки помирилися, і я погодився з нею помінятися. Та головне, що я принципово відстояв свою точку зору. А вже потім з власного бажання їй допоміг. Можливо, наступного разу вона сама подумає, що варто не нахабніти, а почати діалог. Принаймні мені хочеться у це вірити.