Я звикла, що батьки завжди зі всіх сил намагаються допомогти своїм дітям, проте батьки мого чоловіка зовсім інакші. Вони ніколи не прагнули допомогти своєму сину, а лише покидали його напризволяще.
З чоловіком ми разом вже п‘ять років, з яких три одружені. У нас двох середньостатистичні зарплати, з яких ми намагаємось щомісяця відкладати на власне житло. Зараз нам майже по тридцять, і у нас немає такої суми, яка перекрила б перший внесок. Найобразливіше те, що ми збираємо вже чотири роки й все одно досі нічого не маємо.
Коли я познайомилась з чоловіком і закохалась у нього, то й подумати не могла, що у нього заможні батьки. А коли ми одружувалися, то я щиро надіялась, що вони допоможуть нам стати на ноги, для них це б не склало проблеми. Проте вони вирішили стояти осторонь наших проблем і зараз лише питають про онуків, а я їм і пояснюю, що не можемо ми народжувати, доки живемо на орендованому житлі, бо так ніколи на своє не назбираємо.
Я думала, що цей натяк достатньо зрозумілий для них, але вони удали, що нічого не зрозуміли. Потім я знову наголосила, як нам важко живеться й очікувала, що вони запропонують хоч якусь допомогу, але робити вони цього не збиралися.
Минув рік, і я дізналась, що вагітна. З чоловіком ми вирішили, що не можемо позбутися цієї дитини, тому будемо народжувати, попри те, що не маємо власного житла та нічого свого, надіялися, що його батьки над нами змилуються й таки допоможуть. Це була наша остання надія на них.
Надія нас з чоловіком не покидала, коли ми їхали до них з щасливою новиною і думали, як будемо вчити маленькі ніжки ходити по новій квартирі. Коли ми порадували їх звісткою і пояснили, що нам потрібна їхня допомога, то вони відповіли, що грошей у них немає, бо свекор тільки купив нову квартиру, щоб здавати в оренду, а свекруха замовила їм дорогий тур на море.
Вони нам сказали, що коли народиться онук, то єдина допомога, на яку ми можемо чекати від них — це іграшки та одяг для дитини, більше нічого.
Я не могла повірити, що є такі батьки, яким байдуже життя сина та онучки! Невже тур на море дійсно такий важливий? Важливіший за те, щоб допомогти своєму синові влаштуватися в житті?
Я дуже образилась на свекрів. Для себе я вирішила, що більше до них у гості не приїздитиму й онучку вони бачитимуть лише на великі свята. Обрали квартиру для чужих людей, то хай її й няньчать!
До народження нашої дитини залишилось кілька тижнів, а й досі не можу відпустити образу на батьків чоловіка, тому що тільки вони винні, що маленька дівчинка не потрапить у свій власний дім, а буде рости в орендованому! Я не знаю, чи зможу пробачити свекрам таку підлість!
Що ви про це думаєте? Чи дійсно батьки чоловіка мали обов‘язково допомогти молодятам?
