ЖИТТЯ

“Я на вокзалі кілька днів, мені немає куди йти!” – сказала вагітна дівчина!

Кожні вихідні я їжджу в село на дачу. Цього разу я помітила вагітну молоду жінку, яка сиділа на вокзалі з дуже маленькою сумочкою. По ній було зрозуміло, що їде вона не далеко і ненадовго, а на її очах були сльози. Вона дивилася у вікно, не відводячи погляду.

Пройшли вихідні, я поверталася додому в неділю пізно ввечері. Дивлюся, сидить та дівчина на тому ж самому місці з тією ж самою сумкою. Мене це дуже здивувало, тому я вирішила сісти біля неї та розпочати розмову.

– Ви мене пробачте за мою цікавість, але чому ви тут так довго сидите, я бачила вас ще у п’ятницю. Можливо вам потрібна допомога? Ви когось чекаєте?

Реклама
Реклама

Дівчина, як я пізніше дізналася, звати її Марія, ледве здержуючи сльози, своїм тремтячим голосом сказала: “Сталося, мене вигнав з дому чоловік, а мені немає куди іти. От і сиджу думаю, що робити. Спочатку кілька днів була у сусідів і друзів, а тепер ось тут сиджу та думаю, що ж далі”.

Мене ця історія дуже вразила.

– Дитино, можливо ти голодна?

– Я маю трошки грошей, тому їм булочки, що тут продають, — відповіла вона.

– Маріє, поїхали до мене, трохи відпочинеш, поспиш, поїси гарячого борщика.

Вона відповіла, що їй незручно, і вона не хоче мене навантажувати своїми проблемами. Я твердо сказала: “Вставай, ми їдемо до мене!”

Живу я сама, чоловіка в мене вже давно немає, діти вже дорослі, порозбігалися і няньчать уже своїх дітей. Квартира у мене трикімнатна, місця вистачає, тому я вирішила на деякий час прихистити Марію у себе. Вона була така втомлена, що зразу після вечері заснула, вкрила її та пішла у свою кімнату.

З самого ранку, приготувавши сніданок, я покликала Марію їсти. Ось тут і розпочалася наша розмова про те, як так сталося, що вона опинилася на вокзалі. Їй було 19, вона приїхала з маленького села, де жила з чоловіком, але офіційно одруженні вони не були. Мами не стало, ще коли вона була дитиною, а тато з того горя спився і зараз невідомо де. Жила у своєї тітки, але не так давно тітки не стало, і її діти продали будинок. Їй немає до кого повертатися. Чоловік був непутящий, випивав, підіймав руку, а коли дізнався про вагітність, то життя стало пеклом. Після чергового скандалу чоловік зі злості вигнав. Як пізніше стало зрозуміло, то він знайшов собі іншу жінку і вже деякий час ходив до неї на “вечорниці”, це і напевно стало причиною всьому.

По животу було видно, що термін вже великий, і через пару тижнів малюк має з’явитися, тому я вирішила залишити Марію у себе. Перетелефонувала дітям, друзям, щоб допомогли з речами для дитини. Тепер у нас у квартирі є дитяче ліжечко, коляска та багато речей, необхідних на перший час. Світ не без добрих людей.

Пройшов час, народився у Марії синочок, назвали його Макар. Грудьми Марія не годувала, бо від нервів не було молока, тому ми вирішили, що я буду дивитися за дитиною, а вона піде на роботу. Почали ми шукати, за спеціальністю Марія була медсестрою.

– Хто мене візьме без стажу?

– Не переживай, в мене хороші знайомі, які нам допоможуть, — заспокоювала її я.

Марію взяли медсестрою в приватну клініку. Я дуже боялася, що вона не справиться, але мої переживання були безпідставними. Вона справлялася чудово. Мої знайомі, що допомогли нам з роботою, не могли нарадуватися такій чудовій робітниці й дякували мені за неї.

Ішов час, Макар ріс, жили вони у мене, стали ми як рідні люди.

Одного разу, прийшовши з роботи, Марія захотіла серйозно поговорити.

– Ганна Василівна, тут така ситуація, не знаю що робити. Лікар з нашої клініки Вадим Михайлович проявляє до мене інтерес, зізнався мені в коханні та запропонував одружитися, але я не знаю, як правильно вчинити, боюсь, щоб знов не обпектись.

– Маріє, він тобі подобається? Значить необхідно ризикнути, не переживай, в тебе є дім, я так чи так буду рада тебе бачити у своїй домівці.

Ми обнялися і заплакали.

Через місяць ми відсвяткували весілля, Марія була дуже щаслива. Віддала я її в хороші руки, і Макар полюбив Вадима, як батька.

Марія мене не забуває і ми спілкуємося кожного дня. Вітає мене на всі свята і приносить дуже дорогі подарунки. Ось так вже на старість я віднайшла собі ще одну доньку, яка стала частиною мого життя.

Реклама

Також цiкаво:

Close