Я народила першу донечку ще зовсім молодою, з її батьком ми розійшлися ще до того, як я дізналася про вагітність. Нещодавно я вийшла заміж удруге, та коли я завагітніла, чоловік вирішив віддати мою донечку до інтернату!

Я росла з мамою. Тато покинув нас ще до мого народження. Він ніколи не з’являвся в моєму житті, я навіть не знала, як він виглядає. Звичайно, аліменти він не платив, тому моя мама змушена була багато працювати. Її не стало досить рано. Я тоді зустрічалася з одним хлопцем, ми розсталися, і я зрозуміла, що вагітна…

На той час я вже закінчила університет та влаштувалася на роботу. Мій колишній хлопець був ще студентом. Я вирішила нічого не говорити йому про вагітність. Після мами мені дісталася квартира, поруч жила пенсіонерка, якій я часто допомагала, тож вона погодилася допомагати мені з дитиною. Я знову вийшла на роботу, коли доньці було пів року, на пів дня. Коли донька трохи підросла, то пішла до садочка, і я вийшла вже на повний робочий день.

Через п’ять років я зустріла його – Андрія. Він був досить забезпеченим чоловіком, мав власний бізнес, квартиру, автомобіль. Наші стосунки розвивалися швидко. Через пів року ми почали жити разом, а свою квартиру я здала, ще через рік ми одружилися. Андрій та моя донечка, Даринка, начебто ладнали. Та потім я почала помічати, що чоловік «доскіпується» до доньки з будь-якого приводу та часто сварить. Я декілька разів говорила з ним, він обіцяв знайти з нею спільну мову, та скандали продовжувалися. Потім я завагітніла, і все змінилося… на гірше.

Коли я сказала Андрію, що вагітна, то він був дуже радий, говорив, що в нас нарешті буде «повноцінна» сім’я. Та після цього він почав відноситися до Даринки ще гірше. Часто донька приходила до мене в сльозах. Я знову й знову намагалася донести до чоловіка, що це моя дитина, і я її люблю, і що до неї він має ставитися принаймні з повагою. Андрій мене заспокоював, та ситуація не змінювалася.

А потім, коли я застудилася, мене поклали в лікарню, щоб зменшити ризики для здоров’я дитини. І чоловік вирішив віддати мою донечку до інтернату! Мені він про це повідомив після того, як склав речі моєї донечки та влаштував її до школи-інтернату. Спочатку він брехав мені, що донька то зайнята, то уроки вчить, то вже спить, коли я телефонувала з лікарні додому, а потім все ж таки зізнався.

Я хотіла відразу забрати свою донечку, та лікарі не відпустили мене. Звичайно, після такої новини я перехвилювалася, чим нашкодила майбутній дитині. Мені довелося чекати, доки мій стан стабілізується.

Відразу після виписки я поїхала до школи-інтернату. Там мені повідомили, що моя Даринка зараз живе в сім’ї – її взяли на виховання. Я не могла зрозуміти, як це взагалі влаштували, адже я не відмовлялася від своєї дитини, а Андрій її не вдочеряв, тобто, за документами, він взагалі моїй доньці ніхто. Та з’ясувалося, що все вирішили гроші. І коли Андрію зателефонували та повідомили, що якась сім’я хоче взяти мою доньку на виховання, він погодився на це!

Звичайно, я змогла відстояти свою доню, і мені повідомили, де вона зараз. Виявляється, її до себе взяла одна з виховательок. Я роздобула її адресу та прийшла по свою доньку. Яким було моє здивування, коли мені відчинив Іван – мій колишній коханий та біологічний батько моєї Даринки. Він розповів, що відразу впізнав свою доньку, коли одного разу прийшов на роботу до своєї дружини, зробили аналіз, який все підтвердив, і вони вирішили забрати її до себе, в Івана та Марини – його дружини – дітей не було. Дарині нова сім’я сподобалася, додому вона повертатися не хотіла, адже боялася мого чоловіка.

Я й не знала, що робити. Я поговорила з Андрієм, розповіла про все. Та він сказав, що я маю забрати доньку, ми самі її виховаємо, і що я маю подати на Ваню до суду й вимагати аліментів за всі роки, поки його не було поруч з донькою. Я на це не погодилася. Тоді Андрій зібрав мої речі та виставив мене за двері. Він сказав, що тепер я буду «розбиратися» сама з двома дітьми, і щоб на його підтримку навіть у вихованні нашої доньки не розраховувала, і аліментів він платити не буде. Та якщо чесно, мене це влаштовувало, я навіть була рада, що мені більше не доведеться з ним спілкуватися.

Зараз я знову живу в своїй квартирі зі своїми двома доньками. Я подружилася з Мариною та Ванею. Вони мені дуже допомагають. Моя старша донька обожнює свого батька та часто ходить до нього в гості. І тепер я щаслива!