Сталося в моєму житті так, що народила я трьох дітей: двох доньок і прекрасного сина. Донечки в мене вже знайшли собі своє щастя, завели сім’ї та навіть народили мені онуків. Загалом влаштували своє життя добре.
Але от синочок не міг ніяк знайти собі хорошої дівчини. Приводив звісно двох. Проте не прийшлися вони мені до душі. Ну не підходили вони моєму сину. Йому треба найкращої, найкрасивішої, найрозумнішої та най най най.
Чому так? Тому що в мене прекрасний син. В нього хороший характер, прекрасна робота, він в мене красень, не дарма ж ми з чоловіком старалися. Загалом не давала я їм життя, тому і не сходилися вони.
Одного разу привів син дівчину. Начебто красива, але не дуже. Начебто розумна, але і не геній. Ну така, посередня. Вихована, спокійна, завжди допоможе, не сварлива, адекватна. Мені вона не сподобалася. Раціональності в моїй неприязні до дівчини не було, але щось в ній мене дратувало.
Я була проти цих відносин, але син став наполягати, що кохає її і хоче провести з цією дівкою своє життя. Ну ви чули?!
Але не зважаючи на це я робила все, щоб посварити їх. Дівчину завжди навантажувача роботою. А сину не казала нічого, та й недоневістка також не жалілася, бо ж все таки в моїй квартирі жила.
Не подобалася вона мені. Ну щось в ній мене тривожило. А потім я дізналася, що вона з сім’ї, де дев’ять дітей. Все. Тепер я була впевнена, що вона мені точно не потрібна в ролі невістки. Мамка не думала, коли народжувала певно. Бо не бувають багатодітні сім’ї багатими і благополучними. Я як третього народила, то одразу зробила все, щоб більше не вагітніти. Бо ж забагато вже.
А потім сталося найгірше – дівка завагітніла. Все. Мені зірвало дах. Я була більше ніж впевнена, що дитину та нагуляла і точно не мій це онук чи онука. Яка Маша, така і дитина певно. Тоді я стала навантажувати роботою її вдвічі більше. Так не просто роботою, а давала ту, де потрібно було важке тягати. Розумієте до чого я? Вона вагітна. А вагітним важкого тягати не можна. Це був мій план.
Вона нервувалася через це, але не перечила мені. Тому я ще й на конфлікт її виводила. Придиралася до кожної дрібнички. Робила все, щоб довести її.
З сином вони стали, дякуючи мені, сваритися. Син хотів відпочивати деінде, а дівка відпочити хотіла вдома, бо втомлювалася сильно. А син не розумів, де вона втомлюється, бо ж нічого не знав.
Я майже здійснила свій план. Але на восьмому з половиною місяці в неї почалася кровотеча. Лікарня. Паніка. Загроза викидня. Вона мало не втратила дитя. Син швидко забрав ту п0вiю в пологовий, щоб рятувати її і дитину. Але то ж навіть не його дитина. Я знаю. Я впевнена. Шосте чуття мені підказує.
До пологів та пролежала в лікарні. На виписку я прийшла з ледве-ледве натягнутою посмішкою. І тоді ж дізналася новину, яка мене дуже здивувала, розлютила та стала дуже тривожити. Син знайшов хорошу квартиру для оренди, і тому вони з тою дівкою і байстрюком будуть жити окремо.
– Ми будемо жити окремо. Без зайвої уваги, непотрібної “допомоги” і мороки. Самі. Самостійно. – сказав мені син, а потім додав. – Тим більше так ніхто часом не нашкодить ні моїй коханій, ні нашому сину.
До чого це він взагалі? Не розумію…