Перший раз ми з ним зустрілися на клад0вищі. Ipoнічно? Але серед всього мороку він був світлом. Прекрасний, юний, тільки закінчив навчання. А я лише закінчила школу. Довго не могла відвести від нього погляд, надто він мені нагадував красенів із закордонних фільмів.
У школі за ним завжди бігало десяток дівчат його віку і навіть старше, але у десятому класі всі різко від нього відреклися. Хлопці робили з нього посміховисько, а дівчата тихенько сміялися, коли він був десь поруч. А причина таких різких змін полягала у тому, що він почав навчатися у місцевого священника.
Микола, так його звали, завжди з високо піднятою головою приймав будь-які насмішки, проте інколи у його очах бриніли сльози. Як-не-як образливо, коли твої колишні друзі тепер сміються у тебе за спиною та кидають гидкі слова.
Я була на два роки молодша за нього, і моє захоплення ним нікуди не зникало, навіть коли він поїхав з міста, тому щось мене прям таки стукнуло почати писати йому у соціальних мережах. Він відписував з зацікавленістю, ми стали друзями та з часом вирішили, що потрібно поспілкуватися й наживо.
– Та не вірю я тобі! Ти, мабуть, ще з п’ятого класу почав цілуватися! – говорила здивовано я.
На той момент ми уже втретє обходили наш район і все ніяк не могли розійтися по домівках.
– Та я серйозно тобі говорю. Не цілувався я, – говорив він, мов відчував у цьому якусь провину.
Я вже тоді тонула у ясності його зелених очей. Вони були у нього такі невинні та чисті, що інколи зовсім нагадували дитячі. Все погане, що могло бути у світі – уникало його. Він жив там, де не було брехні, зради, чи безсоромності. Я так хотіла бути поруч з ним, бо він давав мені відчуття, що і я знайду для себе місце у такому світлому й прекрасному світі.
Все погане та «брудне» проходило повз нього. Поки інші люди вбирали його, як губки, потім довго намагаючись відмитися від слідів своєї гріховності.
– Невже ти ніколи не кохав?
– Я закохувався, звісно, не можу у собі це побороти…. Але це набагато важче, ніж ти можеш уявити.
– Але ж вам дозволено одружуватися, тоді у чому проблема?
– Звісно, але я так не хочу. Зі мною багато хто говорив про це, переконували… А я вирішив, що хочу йти до кінця й бути чистим у своїй любові до Бога, ти ж розумієш?
У той вечір ми ще довго говорили та не боялися відкрити дверцята до найпотаємніших куточків наших душ. Отак я стала близькою людиною для того, чиє серце було найчистішим і чия любов до людей могла б освітити весь світ, того дня я щиро вірила, що ми з ним рідні люди й інакше не буває.
Ми залишилися одні. На нас дивився лише місяць, який підкреслював чистоту його душі, а тихенькі листочки шепотілися між собою і хотіли вже побачити, як ми доторкнемось один до одного. Вони цього бажали, я це відчувала, і вони б ніколи нікому не розповіли цю таємницю…
Андрій довго тримав мене за руку і говорив, що я одночасно його найбільша радість та найрізкіший біль. Він не міг так просто відпустити мене і в один момент наші обличчя були надто близько один до одного. Кожен з нас боровся…
Він не хотів цього робити й одночасно не міг перебороти себе. Він надто довго йшов до своєї цілі, щоб просто так зійти зі шляху. А хто я така, щоб осмілитися збити його з омріяного шляху? Хто я така, щоб він корив себе через мене потім все життя? Але всі ці думки були нічим у порівнянні з його обличчям, що було за кілька сантиметрів від мене.
«Я не готова просто так зламати життя молодому священнику!» – подумала я, ковтаючи гіркий комок у горлі. Я вирвала руки з його і сказала, що мені пора додому.
Зранку він написав мені, що ми більше не зможемо бачитися, тому що його розриває зсередини. Я розуміла, що мій вибір був правильний, я не зламала його життя, от лише не знаю, чи мій вибір допоміг мені…
