Я не х0чу доглядати свекра. Я його вже багато років Hенавuджу!

Я – Олександра. Хочу запитати поради у добрих людей. А справа ось у чому.

Я заміжня вже п’ятнадцять років. І весь цей час я ненавиділа свого свекра. Він – людина непростого характеру, колишній військовий. Усе повинно бути тільки так, як сказав він, бо слово його – закон.

Він зненавидів мене з першої зустрічі. Йому більше подобалася колишня дівчина мого чоловіка. Вона була з порядної вчительської сім’ї. А я виховувалася у родині матері-одиначки. Я не знаю, за що ще він незлюбив мене, але постійно демонстрував свою неприязнь до мене.

Пам’ятаю, як свекор підмовляв чоловіка та моїх дітей проти мене. Мовляв, господиня я нікудишня, мама погана, а як дружина – нечупара я та егоїстка. Ці слова я запам’ятала назавжди. Відтоді і я почала нешанобливо ставитися до нього.

Він навіть говорив моєму чоловіку, що наші діти – не від нього і наполягав зробити тест ДНК. То скажіть, яка нормальна жінка після цього добре б ставилася до батька свого чоловіка?

Я багато сліз пролила через нього. А й слова не могла сказати проти. Бо він навіть слухати мої «бабські нісенітниці» не хотів. Потім я і сама навчилася ігнорувати його невдоволення, не звертала на приниження ніякої уваги.

І ось у свекра стався інсульт. Його спаралізувало. Ні, я, звичайно, не зловтішаюся. Але тепер за ним потрібно доглядати. І як ви думаєте, хто має це робити, на думку всіх наших родичів? Звичайно ж, що я. А я не хочу. Я ненавиджу його!

У його квартирі живе його дочка зі своїми дітьми. Але вона відмовилася за батьком доглядати, бо їй важко буде, вона не справиться з такою відповідальністю. Вона живе з ним! Їй це легше робити! Я шокована просто її поведінкою! Вона ж його рідна донька!

Я теж маю дітей, у мене теж є свої обов’язки, і я ходжу на роботу. Донька відмовляється від догляду, зате я повинна це робити? А ще мене дивує, що й мій чоловік на боці своєї сестри.

Я запропонувала їм продати батькову квартиру, а на ці гроші віддати батька в хоспіс, де за ним будуть доглядати та лікувати. Але вони відмовилися. Бо Люба, сестра чоловіка, сподівається, що після смерті батька квартира перейде їй у спадок. Дивися, хитра яка! Я буду доглядати, а квартира їй. Я так прямо і запитала:

– Якщо я доглядатиму, то й квартира мені дістанеться?

Родичі сказали, що я знахабніла. А я вважаю, що нахабні вони. Свекор ненавидів мене, нічого доброго мені не зробив. У мене немає ніякого бажання за ним доглядати! І я нікому нічого не винна у цій ситуації!

А що б мені ви порадили? Як вчинити? Я не знаю, що буде з моїм свекром. Мені й шкода його. Але він здоровим був нестерпним, а це буде ще гірше!