Я не хочу дoглядати свекруху, яку вже 17 рoків нenaвиджy

Я 17 років заміжня і весь цей час я ненавиджу свою свекруху. У нас з нею взаємна неприязнь один до одного, але різниця лише в тому, що у мене на це є причини, а у неї немає. Вона просто мене ненавидить, і моїх дітей підмовляє проти мене, чоловіка теж.

Я ніколи їй не давала приводів для неприязні. Розумію, що їй більше подобалася колишня дівчина мого чоловіка, але це його вибір. Найбільше мене розлютило те, що на наше весілля вона прийшла разом з цією самою дівчиною. І це були тільки квіточки. Далі вона моєму чоловікові почала говорити, що наші діти не від нього, а дітям, що їх батько піде з сім’ї до іншої жінки. Уявляєте, яке нахабство!

Я стільки всього від неї натерпілася за 17 років, стільки пролила сліз, що моя нервова система виробила на неї імунітет. Я почала її в останні роки просто ігнорувати, не звертала на неї ніякої уваги. Але і тут вона мені насолила!

У неї стався інсульт, тому тепер за нею треба доглядати, через те, що сама вона не в змозі все робити. Здогадайтеся, хто на думку родичів повинен це робити? Звичайно ж, я! А я не хочу! Я її ненавиджу!

В її квартирі живе дочка з чоловіком і двома маленькими дітьми, але вона відмовилася доглядати, посилаючись на те, що вона не впоратися з обов’язками. Я була шокована! Вони живуть в одній квартирі, їй простіше за все це робити.

У мене теж діти, домашні обов’язки й робота. Її власна дочка відмовляється доглядати, а я повинна це робити. Всі мені так і кажуть, що я повинна. Чоловік тієї ж думки, що і його сестра. Тільки я так не вважаю, цій жінці я нічого не винна.

Я їм запропонувала два варіанти. Один — продати квартиру і на ці гроші віддати її в будинок для людей похилого віку, де їй дадуть відповідний догляд. Але всі відмовилися, тому що сестра чоловіка розраховує на те, що після смерті матері квартира дістанеться їй. Хитра така, квартиру хоче отримати, при цьому нічого не робити.

Другий варіант — я доглядаю за нею, за умови, що квартира дістанеться повністю мені одній. Але і тут всі мене «заклювали», сказали, що я нахабна. Вважаю, що самі вони нахабні, вона стільки мені поганого зробила, ненавиділа мене, і я не маю не найменшого бажання за нею доглядати, і якось взаємодіяти.

Усі проти мене налаштовані, я не хочу псувати відносини з чоловіком, але потурати примхам його родичів я не збираюся. Жінці, яка псувала мені життя 17 років, я нічим не зобов’язана!

У моїй родині все по–іншому, моя мама старенька, ми з сестрою домовилися, що доглядати за нею буде вона, і їй дістанеться вся її квартира, а я написала відмову. Вважаю, що це справедливо!

Я до сих пір не знаю, що буде з моєю свекрухою, поки ми нічого не вирішили, вона лежить, прикута до ліжка, і не має права голосу.