Я не хочу, щоб батьки дружини бачили моїх дітей!

Батьки моєї дружини одні з найзаможніших людей у нашому великому місті, та все життя вони хотіли, щоб донечка всього досягала сама. Так і було, моя Оля сама вступила в університет, закінчила його з червоним дипломом та знайшла роботу. Коли ми знайомилися, то я і подумати не міг, що її батьки такі заможні люди. Коли ми одружилися, то почали відкладати гроші на квартиру. Кілька разів ми їм натякали, що це для нас дуже важливо, і заробляємо ми не так багато, як вони, але вони наші слова ігнорують, мов не розуміють, що нам потрібна допомога.

Після одруження ми почали жити на орендованій квартирі, з середньостатичною зарплатою та витратами на житло, ми мало що встигали відкласти. Звісно, тому ми з дружиною вирішили відкладати народження дитини до останнього, адже тоді наша мрія точно відкладеться у ящик на довгі роки.

Теща з тестем постійно говорять про те, як хочеться їм поняньчити когось, і в нашу останню зустріч Оля не витримала та сказала: «Якщо ви так хочете онука, то чому не можете допомогти нам хоча б з першим внеском на квартиру? Для вас це не такі великі гроші!» Вони удали, що не зрозуміли, про що йде мова.

Минув місяць з цієї зустрічі та Оля повідомила, що вона вагітна. Звісно, ми довго були у шлюбі, тому вирішили таки народжувати. Тоді у нас і з’явилась надія, що батьки дружини зрадіють такій звістці та допоможуть хоча б зараз, щоб їхній майбутній онук мав свій куточок, а не метався по орендованих квартирах.

Коли ми повідомили їм радісну новину й оголосили, що потребуємо їхньої допомоги, то вони нам відповіли: «Ви повинні розуміти, що лише ви несете відповідальність за себе. Ми щойно купили  кілька автомобілів на продаж. У нас немає чим вам допомогти!»

Після цієї розмови ми з дружиною просто пішли геть. У них на все були гроші, лише нам допомогти вони не хотіли. Образа за них засіла глибоко всередині.

Я знаю, що дружина хоче, аби вони брали участь у нашому житті, але після такого мені не хочеться, щоб вони навіть бачили свого онука. Можливо, у них би прокинулась совість, якби вони зрозуміли, як сильно нас образили.

Після цього вони більше нам не телефонували, ми також. Незабаром дружина має народжувати та вони подзвонили, щоб запитати, що подарувати на хрещення. У нас не було слів. Ми мовчки поклали слухавку.

Я не знаю, як буде далі, але мені здається, що вони останні люди, яких ми будемо раді бачити на виписці з пологового. Адже вони для рідної кровинки пошкодували грошей, яких у них і так багато.

Чи ви скажете, що я не правий і дітям не потрібно допомагати?