ЖИТТЯ

Я не хотіла влаштовувати весілля, але батьки наполягли і тепер можу офіційно назвати день нашого шлюбу найгіршим в моєму житті!

З Мартіном нас поєднали спільні інтереси, погляди на життя та нестримне кохання. Ми зустрічалися вже два роки, рік жили разом, і на річницю він запропонував мені руку і серце. Я ніколи не хотіла пишне весілля, довгу білу сукню та купу гостів у бенкетному залі, в цьому плані наречений мене підтримував, хоч і казав раніше, що був би не проти весілля з великою кількістю гостей. Я ж знаю, що таке торжество влаштовується для батьків, це їм хочеться погуляти та все зберегти на плівку, а молодятам в такий день треба одне  гарненько відпочити від усіх. Тому ми з Мартіном домовилися, що ніякого пишного весілля не буде  просто розпишемося.

На вихідні ми зібрали батьків разом і оголосили їм про свої плани, ті спочатку зраділи, почали вітати, але коли почули, що ніякого весілля не буде, то відразу настрій змінився. Тато сказав категорично:
“Ми з твоєю мамою не раз планували цей день, ти наша єдина донька, тому все має бути цивілізовано та на найвищому рівні!”.

Реклама

За столом родичі почали будувати плани про “цей” день, а ми з Мартіном сиділи з широко розкритими очима та ротом і навіть слово вставити не могли. Одним словом, вони за декілька годин встигли вже обрати й ресторан, і ведучого, а також домовилися про фасон моєї сукні.

Реклама

У свою квартиру з коханим ми приїхали змучені, ні слова не сказали один одному, а на ранок я зателефонувала своїм батькам та батькам Мартіна і повідомила, що ніякого весілля не буде, нехай вже заспокояться. Проте не все так просто! Мене ще місяць вмовляли змінити рішення, і я, нарешті, здалася… Ми вибрали дату – 20 липня, самий розгар літа, погода мала бути ідеальною! Я підібрала собі довгу сукню, не пишну, але надзвичайну красиву, тільки в той самий день я зрозуміла, що вона дуже не зручна, все натирало, тканина рвалася на ходу, і я ледь не плакала!

Так, настав “цей” день. Він почався з блискавки, з самого ранку! Дощ лив, наче з відра, а я плакала годину, поки не встала з ліжка. Потім прийшла фотограф, почала робити знімки, жоден з яких мені не сподобався. Мартін не викуповував мене, хоч батьки й наполягали на традиціях, тому тут я була задоволена. Ми поїхали спочатку до РАЦСу, але він виявився закритим  про нас просто забули! Ще двадцять хвилин в сльозах, і ми продовжили грати роль щасливого подружжя. Після години читань клятви перед незнайомою жінкою, ми поїхали на фотосесію, тоді якраз почалася злива, тому замість зеленого лугу ми стояли під дахом старої альтанки. Фотограф назвала ці знімки “у стилі ретро”, а я назвала її іншим словом, ну але це пропустимо…

Отже, в ресторані нам вдалося розслабитися, бо там хоча б дощу не було. Ми з Мартіном добряче поїли, випили шампанського і… почався перший танець молодят.
Одним словом, до ранку я відчувала себе вижатим лимоном, проте гості були задоволені, ну звичайно, не їм танцювати всю ніч та розважати кожного!

Вже пройшло майже п’ять років після весілля, я до тепер не хочу його згадувати, мої батьки й чоловік це знають, тому просто мовчать. До речі, фото вийшли жахливими! Того дня ми з чоловіком засвоїли головний життєвий урок  рішення двох закоханих повинні цінуватися не менше, ніж примхи їхніх батьків!

Реклама

Також цiкаво:

Close