ЖИТТЯ

Я не мoгла мати дітей, тому мріяла вcинoвити дитину. Коли зібрала всі документи, то мені вiдмовили, бо я була рoзлyчeна! А тоді сусід запропонував мені вийти за нього заміж, просто для того, щоб я могла забрати свою дівчинку, і я погодилася!

У 25 років я вийшла заміж. Зустрічалися ми з Антоном ще з університету, та одружуватися вирішили тільки тоді, як обидва матимемо гарну роботу. Перед тим якраз підвищила Антона, тож ми вирішили, що час. Відразу після одруження ми почали працювати над зачаттям дитини, та цілий рік у нас нічого е виходило. Тоді ми з чоловіком пройшли обстеження. Я була безплiднoю…

Ми з чоловіком дуже кохали один одного, та він так само сильно хотів стати татом. Звістку про мій діагноз він сприйняв мужньо, проте я бачила, як це його засмутило. Я запропонувала чоловікові взяти дитину з дитбудинку, адже я також хотіла, щоб у нас була повноцінна сім’я, двоє діточок. Але Антон був непохитний – він хотів виховувати лише своїх дітей.

Реклама

Так минуло ще два роки, а потім я почала помічати, що чоловік часто затримується на роботі, їздить на рибалку з друзями, то до лазні ходить, то просто прогулятися. Я, звичайно, відразу зрозуміла, що справа в іншій жінці. Тому коли чоловік повідомив, що він хоче розлучення, то я не здивувалася. Виявилося, що коханка Антона завагітніла, тож я не стала тримати чоловіка.

Реклама

Ми розлучилися. Я повернулася до батьків, бо ми жили у квартирі Антона, а в нього з’явилася нова дружина, яка народила йому двох чудових діток-близнюків. Антон був дуже щасливим, і я також за нього раділа.

Та моя самотність майже в 30 років мене просто з’їдала зсередини. Я також дуже хотіла мати сім’ю, а особливо донечку. Моя подруга, яка працювала в дитячому будинку соціальним педагогом, запропонувала мені всиновити дитину. Я погодилася.

Коли я вперше прийшла в дитячий будинок, то відразу помітила її – мою донечку. Іринка сиділа поодаль від інших дітей та читала книжку. Я підійшла до неї, привіталася та запитала, чому вона не грається з іншими дітьми, може, її не звуть гуляти. Та Іринка здивовано подивилася на мене та сказала, що її не цікавлять такі ігри, вона більше любить читати. Ми почали говорити про книжки, і виявилося, що Іринка прочитала вже все, що було в їхній бібліотеці для її віку (а дівчинці було всього 6 рочків). Вона сказала, що читаю цю книжку вже третє, але це все одно краще, ніж ігри.

Іринка запитала в мене, чи принесу я їй нові книжки. Вона розповіла мені, що любить історії про принцес та пригоди. Я пообіцяла, що скоро знову прийду та принесу їй новенькі книжки. Моя подруга розповіла, що Іринка втратила батьків, коли була ще зовсім маленькою. Вони загинули в страшній аварії, а дівчинка не просто залишилася живою, а майже не мала ушкоджень, що було справжнім дивом. Іринці тоді було всього два, тому батьків своїх вона не пам’ятала. Родичів в Іринки не було, тому вона опинилася в дитячому будинку. Це була дуже гарна та добра дівчинка, а ще розвинена не за роками.

Я вирішила, що хочу вдочерити Іринку, я відразу зрозуміла, що це – моя дитина. Я почала збирати документи. Я приходила до своєї дівчинки майже щодня, ми разом читала нові історії про принцес. Нам дуже подобалося проводити час разом, Іринка почала називати мене мамою.

І ось на останньому етапі, коли вже все було готове, чиновниця повідомила мені, що у всиновленні мені відмовлено, бо я розлучена! Дитина повинна рости в повноцінній сім’ї, і самотня жінка не може нікого всиновити! Я не могла зрозуміти такі правила!

Я повернулася додому дуже засмучена, я так і не змогла піднятися у квартиру, сіла на лавці й розплакалася як маленька. Почався дощ, а я все сиділа та плакала. Тут до мене підійшов Сашка, мій однокласник та сусід, якого я знала з самого дитинства. Він запитав у мене, що сталося та запропонував піднятися додому, адже на вулиці було холодно, ще й дощ ішов. Та я не змогла, просто плакала, а далі розповіла йому про все! І Саша сів поруч зі мною та слухав. Потім він провів мене додому.

Наступного дня Саша прийшов до нас у гості. Мені соромно було виходити до нього, але мама зайшла в мою кімнату й ледве не силою витягнула на кухню, сказавши, що Саша має пропозицію, від якої я не відмовлюся. І Саша запропонував мені вийти за нього заміж! Просто для того, щоб я могла вдочерити Іринку. І я погодилася.

Ми не стали жити разом з Сашею чи щось таке. Після того, як я забрала свою донечку додому, ми продовжили спілкуватися. Саша часто запрошував нас у кіно, кафе, просто в парк. Він щодня приходив до нас, щоб погратися з Іринкою, приносив їй смаколики, іграшки, купував одяг. Згодом Іринка почала називати його татом. Саша бував у нас частіше, ніж удома, та проводив з нами весь свій вільний час.

Згодом Саша зізнався мені в коханні та запропонував стати справжньою сім’єю. Він сказав, що кохав мене ще з самого дитинства, але раніше не зізнавався, бо я його ніколи не помічала як чоловіка. І ми стали сім’єю.

Після того, як ми почали жити разом, Саша запропонував усиновити ще одну дитину. Так в Іринки з’явилася сестричка. Нам вдалося забрати її прямо з пологового – від дитини відмовилася якась молода дівчина. Нашій молодшій донечці вже два рочки. І тепер у наших дівчаток буде братик, адже я вагітна, попри всі прогнози лікарів! І ми всі щасливі по-справжньому!

Реклама

Також цiкаво:

Close