«Я не працюю офіційно. Спробуй отримати від мене якісь aлiменти»

Моєму синові скоро буде шість рочків. З чоловіком я poзлучилася пів року тому. Я більше не могла терпіти його постійні чіпляння до мене: то йому погано готую, то за собою не слідкую, то у квартирі не так прибрано. А те, що я сама, майже без його участі, виховую дитину та ще й працюю на роботі його не цікавить. Після чергового скандалу я зібрала речі та пішла з його квартири. Зараз живу у батьків. Процес poзлучення був довгим та коштував мені чималих нервів.

Але коли нас все ж таки розлучили, то я гадала, що мої муки скінчилися. Але він одразу ж відмовився допомагати своєму синові. Наче те, що ми з ним більше не чоловік й дружина, якось вплинуло на його приналежність до дитини. Я довго йому говорила, що подам до суду, але він не вірив. Та коли отримав лист від адвоката, то одразу ж зателефонував мені й влаштував істерику.

«Я не працюю офіційно. Спробуй отримати від мене якісь аліменти» – все, що можна було зрозуміти з його криків. Але поспілкувавшись з юристом я знала, що навіть так з нього можна отримати аліменти. Його змусять щомісяця виплачувати кошти для дитини. Він навіть намагався переконати суд, що він доглядає за хворими батьками, хоча це не правда. Але все ж таки суддя був на моєму боці. Й хоч гроші невеликі, зате мені приємно, що я змогла поставити його на місце.