Я не витpuмала й поїхала до нього, адже понад три дні не було й чyтки про чоловіка, але за вказаною адресою не знайшла нікого. На телефонні дзвінки він не відповідав

За двадцять років спільного з чоловіком життя не було такого дня, щоб я п0шкодувала про те, що вийшла за нього заміж. Але одна-єдина ситуація перевернула наше життя з голови до ніг.

Ми були студентами одного ВУЗу, тому кохання заполонило нас ще в ранні роки. Згодом одружилися, з’явилися дочки з різницею у три роки, а ще через три омріяний син. Звичайно, працювати я можливості не мала, адже всю свою увагу мусила приділити дітям та чоловіку. Але й в тому не було потреби. Чоловік дуже добре заробляв, працюючи в юридичній сфері. Ми жили в достатку й мали все, про що можна було мріяти. Звичайно, в межах розумного. Я почувалася щасливою матір’ю і дружиною.

Єдине, що мене найбільше хвилювало, що в мого чоловіка часто були робочі відрядження. Звичайно, я цілком йому довіряла та з упевненістю відпускала. Просто не хотілося залишатися на кілька днів, іноді й тижнів без нього. Відрадою слугували наші красуні-донечки та синочок, схожий на татка.

Якось одного дня чоловік збирався в непланове відрядження, я б сказала, квапився й нервувався, збираючи валізу. На мої запитання навіть не відповідав. Швидко зібрався і поїхав на ніч.

Це відрядження відрізнялося від усіх попередніх за роки. Він ігнорував мої дзвінки, не відповідав на повідомлення й довго не повертався. Я почала хвилюватися, часто надзвонювати, але успіху не досягала.
Я не витримала й поїхала до нього, адже понад три дні не було й чутки про чоловіка. Я поїхала за вказаною адресою до столиці, але не знайшла там нікого. Від хвилювання у мене тремтіли руки, я набирала телефонний номер без упину. Телефон весь час був вимкнений. На двадцятий раз з’явився в мережі. Але після розмови я розхвилювалася ще більше. На питання «Де ти?» чоловік відповів мені, що у нас все далі не може так тривати. У нього друга сім’я. І є дитина, яка народилася пів року тому. От і нарешті мені розплющилися очі. Я зрозуміла, чому була така дивна поведінка останнім часом.

Я стрімголов помчала до дітей, у душі була пустота й злість. Я так старалася бути ідеальною дружиною, я все життя намагалася зробити все, аби чоловік відчував себе щасливим. Я кохала його більше за життя. Але він забажав молодого тіла. Саме так, адже та жінка була молодшою на тринадцять років. І скоріш за все, її в стосунках цікавила лише матеріальна вигода.

Він повернувся наступного ранку. Без речей, без багатослів’я. Помчав до дітей, а потім ми довго розмовляли на кухні. Він залишає нас заради іншої, сказав він за столом. «Наші діти достатньо дорослі, а там крихітний малюк, якому крім мене нема кому допомогти, адже Наталя сирота. У неї немає власного житла, нормальної роботи й ніякої фізичної підтримки. Дітей я не покину. А ти доросла мудра жінка, ти з усім впораєшся!»

У мене навіть вибору не залишилося. Він поїхав наступного ранку й попросив якось пояснити все дітям. Я в страшному кошмарі почала жити з думкою, що попереднє життя уже не повернеться. І я залишилася сама на одинці з проблемами. І найголовніше, я втратила довіру до всіх чоловіків.

Я звикла жити з цим каменем на серці. А через пів року на порозі стояв він з букетом моїх улюблених білих троянд. Просив вислухати. Виявляється, то не його дитина, і його ввели в оману. Він вибачався, вимолював прощення. Але я не пробачила. Гордість перевищила любов. Хоча я й досі любила його, але назад дороги не бачила. От так і закінчилася моя історія кохання…