Я не змогла відчинити двері батьківської квартири. Спершу подумала, що помилилася поверхом, потім зателефонувала батькам, і вони сказали мені, що змінили замки

Я завжди була досить самостійною. Коли я вступила в університет, то прийняла рішення з’їхати від батьків, хоч навчальний заклад і знаходився в моєму рідному місті. Ми з дівчатами винаймали квартиру, поки навчалися, я підробляла, як могла, та гарно навчалася, щоб отримати стипендію. Після навчання я легко знайшла гарну роботу й змогла вийняти собі однокімнатну квартиру. Потім я познайомилася з майбутнім чоловіком…

Мої батьки завжди підтримували мене. Вони взагалі люди, які можуть зрозуміти кожного та знайти спільну мову з будь-ким. Тому коли я вступила в університет і захотіла жити з подругами в найманій квартирі, вони не заперечували. При цьому я завжди могла прийти додому, у моїй сумочці завжди лежали ключі від квартири батьків. Я попереджала про свій прихід кожного разу. Та часто й заходила, коли їх не було вдома – щоб нагодувати кота чи просто зігрітися та попити чаю. Батьки ніколи не були проти, навіть коли я приходила в порожню квартиру. Коли я закінчила університет та стала жити сама, ситуація не змінилася.

Через декілька років я зустріла майбутнього чоловіка. Олег дуже гарно залицявся, влаштовував просто приголомшуючі побачення, тож ми скоро почали зустрічатися, а потім і жити разом. І навіть коли я почала жити з Олегом, то могла вільно навідуватися до батьків – взяти якісь свої речі, або, навпаки, привезти те, що мені вже не потрібне. Мої батьки не користувалися моєю кімнатою й нічого в ній змінювали, тож я перекладала свої речі як хотіла.

Після трьох років разом Олег мені освідчився. Ми почали готуватися до весілля. І через пів року відбулася ця щаслива подія. Усе було, як я й хотіла. Ми не влаштовували пишних гулянь, запросили лише найближчих родичів та друзів, проте вийняла гарний ресторан, зробили гарну фотосесію та виїзну церемонію. Після ми відправилися у весільну подорож – на тиждень у Єгипет.

Весільні подарунки ми оглянули вже після повернення додому. Виявилося, що моя найкраща подруга подарувала нам великий чайний сервіз, про який я давно мріяла. У нас в однокімнатній квартирі була дуже маленька кухонька, тож сервіз не було куди прилаштувати, тим паче, нам ніяк там не можна було б розмістити багато гостей, щоб влаштувати справжнє чаювання, як я люблю.

Я вирішила відвезти сервіз до батьків. Я могла покласти його у своїй кімнаті, а на свята, коли б ми збиралися всі разом, могли б влаштовувати чаювання. Цього разу я вирішила не попереджувати батьків про свій візит, адже вони все одно були на дачі. Та коли я приїхала, то помітила, що щось не так.

Я не змогла відчинити двері батьківської квартири. Спершу подумала, що помилилася поверхом, потім зателефонувала батькам, і вони сказали мені, що змінили замки. Вони сказали мені, що я вже доросла, а в них повинна бути власна територія, і щоб я більше не приходила без запрошення. Це мене дуже засмутило. Я не могла зрозуміти, чому вони мені раніше ні про що не сказали, а просто поміняли замки за моєю спиною.

Я поїхала додому та розповіла все чоловікові. Він підтримав моїх батьків і сказав, що його мама також тепер буде змінювати замки в домі. Та я все одно не можу зрозуміти такого погляду: чи я перестала після весілля бути донькою своїм батькам, чи їхня квартира більше не мій дім?

А ви як вважаєте?