“Я незабаром народжу, а нас двох з дитиною ти за свої копійки просто не прогодуєш!” – сказала дружина, покидаючи oшeлeшенoгo чоловіка!

Аліна більше не могла терпіти Ігоря. Скільки ж можна сваритися через такі дрібниці? Так він ще й до всього покинув її саму, знову на роботу пішов, а їй йти було нікуди. Вона на восьмому місяці вагітності й зараз маленька дитина у її животику повністю керувала її життям.

Повернувшись додому, Ігор застав неприємну картину. Посеред спальної кімнати стояла Аліна, яка зосереджено упаковувала свої речі у валізу, абсолютно не звертаючи увагу на чоловіка, який щойно повернувся.

– Ти можеш мені прояснити, що все це значить?

– А ти хіба сам не розумієш? – злісно відповіла дружина питанням на питання.

– Так, по-перше, присядь і давай все обговоримо. Ти хоч думала про те, що ти вже на восьмому місяці вагітності? – чоловік говорив дуже серйозно.

– А ти що зять думав, що вона буде тут за твої копійки повільно з голоду гинути?! – випалила враз теща ззаду чоловіка.

– Ну, тепер все стає зрозуміліше, – відповів чоловік, поглянувши на свекруху. – Аліно, ця дитина наша, що ти збираєшся зараз робити?

– А що ти маєш робити? Я незабаром народжу, а нас двох з дитиною ти за свої копійки просто не прогодуєш!

– Давай ми вдвох спокійно поговоримо, і ти мені все поясниш.

– Не хочу я з тобою більше розмовляти! – крикнула молода жінка, схопилась за валізу і покинула квартиру.

Він точно чув, як сильно грюкнули двері й аж прикрив очі від неприємного звуку. Тиша, що нагнітала, почала їсти його зсередини, мов щойно у нього було вкрадене щось дуже важливе, мов він нічого не міг зробити.

А він же повертався додому з радісними новинами. Він нарешті добився підвищення, і його зарплата зросте у двічі. Він так хотів, щоб вони разом це відсвяткували, але тепер, здавалось, що й святкувати немає чого.

Аліна була його жінкою. Він любив її попри норовливий характер та сварки через дрібниці. Вона була лагідна, добра, ніжна, а головне – його. Він і не сумнівався, що вона стане чудовою мамою, бо хорошою дружиною вона вже була.

Але він знав і те, як на неї впливає мама. Вона справжній командир, який не дасть і мусі без дозволу у свій дім зайти. От і звикла, що донькою вона теж має керувати й лізе у чужу сім’ю зі своїми порадами.
Через годину чоловік прокинувся через дзвінок. Телефонувала свекруха, серце забилось не на жарт.

– Зятю, прокидайся! Довів мою дівчинку! Народжує на восьмому місяці! Ідіот! – кричала теща, але він вже її не чув, швидко почав збиратися та замовляти таксі, щоб бути поруч зі своєю жінкою у такий момент.

Зараз вони живуть у столиці. З їхнього містечка переїхали, бо через кілька місяців Ігоря знову підвищили. Про цю історію вони намагаються не згадувати, лише одного разу Аліна у напівсні прошепотіла: «Я так рада, що мамі не вдалось нас розлучити!»

Хотілося б звернутися до усіх батьків, що так люблять втручатися в особисте життя своїх дітей. Вам слід нарешті запам’ятати, що ви не зробите їх щасливішими, а швидше навпаки, й самим вам від цього стане гірше. Будьте поруч з дітьми та допомагайте їм, але не вирішуйте, як вони мають жити.

Що ви про це думаєте?