Я опинилась у дuтячoму бyдинку, а квартира батьків на чopн0му ринкy

Мені було п’ять, коли не стало моїх батьків, і я почала жити з тіткою по татовій лінії. Почати варто з того, що мої мама та тато були дуже заможними людьми. Вони мали свій бізнес, який допоміг їм купити красиву квартиру у центрі міста та велику дачу. З найближчих родичів у мене була лише тітка, тому вона оформила наді мною oпікунcтво.

У тітки, окрім мене, була рідна донька Аня, з якою ми ніяк не могли налагодити контакт. Вона буда менша за мене на рік, але дуже задиркувата і хвалькувата, тому часто насміхалась наді мною, тому що я сирота.

Звісно, мою тітку Ольгу теж сильно доброю не зазвеш, хіба при чужих людях. Вона постійно думала про гроші. Підтримки, любові та доброго слова я від неї майже ніколи не чула, хоч ми й жили у квартирі моїх батьків.

У тітки було чітке розмежування на рідних та чужих дітей, тому я швидше була домогосподаркою, яка мала список справ до виконання, тим часом Аня, моя сестра, могла весь цей час дивитися телевізора та їсти солодощі, які мені перепадали лише на свята. З часом я почала помічати, що з маминої шкатулки пропали всі прикраси, тітка продала машину тата, проте вони з Анною почали виглядати дуже гарно і все частіше не їли вдома, а ходили кудись. Коли я просила їх взяти мене з собою, то вони лише сміялися.

Я ще тоді була надто маленькою, щоб зрозуміти, що тітка продає майно, яке згодом мало б дістатися мені. Через два роки ми переїхали на маленьку квартиру тітки, я вже це робила без зайвих питань, а ще через пів року я опинилася у дитячому будинку, а квартира батьків на чорному ринку.

Переїзд до дитячого будинку не був для мене травматичним, я нічого не втрачала, а згодом навпаки отримала хороших друзів, які мене розуміли та підтримували. Я отримала там освіту, проте йти далі навчатися не хотіла, прагнула почати жити самостійним життям, тому почала орендувати невеличку кімнату та працювати посудомийницею у хорошому ресторані, де мене згодом обіцяли підвищити.

Через два місяці робочих днин до ресторану навідався керівник Сергій Олексійович, всі навколо дуже переживали перед його приїздом, я й сама боялась, що мене можуть вигнати.

Сергій Олексійович звернув на мене особливу увагу, розпитав щось в адміністратора і запросив мене на розмову до себе у кабінет. Я дуже боялась йти до нього, але надіялась на краще.

– Почнім з простого знайомства. Я знаю, що ти з дитячого будинку, але ж ти не відразу туди потрапила. Хто твої батьки? Ким працювали? – запитав він, і я почала розповідати свою історію з самого початку.

Тоді керівник мені розповів, що пам’ятає мене з дитинства, товаришував з моїми батьками, тому не хоче опустити можливості допомогти рідній людині друзів. Ще колись він почав займатися ресторанним бізнесом, зараз у нього ціла мережа, і з колегою вони почали будувати свій торговий центр. Коли закінчиться ремонт, то їм знадобиться спеціаліст, який буде добре працювати та отримуватиме високу платню, але для цього мені потрібно було здобути освіту.

Я вже хотіла відмовитися, але Сергій Олексійович пообіцяв, що допоможе зі вступом, а з навчанням я маю справитися сама. Якщо все вийде, то на мене чекатиме перспективне майбутнє. Знаючи це, я старанно навчалась, хоч це було і складно, але таки добилась свого.

З чого часу минуло три роки. Я вже проживаю у власній двокімнатній квартирі та маю недорогу машину. Як тут у мої двері неочікувано постукала Аня і почала вимагати, щоб я знайшла їй роботу і дозволила жити у своїй квартирі. Я й досі не знаю, як вони дізналися, що я маю своє житло.

Я знала, що в Ані немає вищої освіти, тому запропонувала перший час бути посудомийницею, а далі, як вона себе проявить, то знайдемо щось краще. Вона почала на мене кричати, що гідна кращої посади та почала телефонувати тітці, яка кричала, що я їй всім зобов’язана, бо якби не вона, то я б стала безхатченком, а вкінці вони мені почали погрожувати, що будуть мститися, якщо я не буду їм допомагати.

Я не хотіла нічого з цього чути, вони ніколи не були для мене родиною. Я тепер зовсім інша і більше не дам собою користуватися!