Я п0гана мама – так сказали мені мої близькі люди!

Народила я у дуже молодому віці, тому про виховання дітей, а тим паче хлопчиків у 18 років мені не було відомо нічого. Всі навколо намагалися мені допомогти й навчити, як правильно, але на той момент я була надто молода й така «допомога» лише дратувала мене. Всі навколо лише повторювали мені, що я роблю все не так і повинна дослухатися до них, щоб зробити правильно. Я ж так не вважала. Інколи мене доводили до того, що я вказувала своїм «порадникам», щоб вони більше стежили за своїми дітьми, а я й без них зможу впоратися.

Моє «погане материнство» почалось з того моменту, як гуляючи зі своїм трирічним сином на дитячому майданчику, я підсіла до інших мам, а він побіг гратися з дітьми. Через кілька хвилин він спіткнувся і впав, усі мами затамували подих, мов він забився, а я лише крикнула: «Синку, не лякайся, підіймайся! Все ж добре, ти не поранився!». Через мить син вскочив на ноги, обтрусився й побіг далі гратися, а в мене полетіла сотня звинувачень.

– Та що ти за мама така? Він же міг поранитися, а тобі хоч би що!

– Ти ж як циганка, їм на своїх дітей все одно, так тобі ж так само!

– Ти взагалі за дитиною дивишся?

Скажу чесно, що у той момент я розгубилась і захотіла плакати, бо раніше ніколи не чула стільки образливих слів у свій бік. Я й сама не звикла давати комусь поради щодо виховання, тому їх приймаю досить критично, й не могла зрозуміти, чому я мала летіти до сина просто від того, що він спіткнувся? На мою думку, трирічний хлопчик може цілком самостійно піднятися після падіння, і це як гарант того, що він виросте чоловіком, а не «розмазнею», що без своєї мами й кроку ступити не може.

Зараз моєму синові 10 років, і всі мами мені заздрять, бо мій син дослухається до мене, прибирає у кімнаті, миє посуд, і він набагато відповідальніший за інших дітей його віку. Він не скаржиться на інших дітей, а захищає себе, а коли падає, то бере аптечку й обробляє собі рани, а не починає плакати.

Недавно я хворіла, й всі подруги дивувалися, що мій син робить мені чай, купує ліки та навіть готує їсти, а потім йде гуляти зі своїми друзями, бо він же ще дитина, хоч і відповідальна.

Можливо, я не найкраща мама і щось не дала своєму синові, але точно знаю, що він виросте хорошою та відповідальною людиною, якій можна довіряти. Незабаром у нього з’явиться сестричка, і я впевнена, що найкращий приклад їй даватиме саме син.

Можливо, я прочитаю у коментарях про свої помилки від досвідчених мам, але для мене це не має ніякого значення, бо мій син любить мене, а я – його, і це найголовніше.