«Я Петрику сказала, що він з онукою може nepeїжджamи, я буду тільки за. Але невістка нехай йде живе де інде. Не збираюся я цю нeвдячнy в себе прихищати.»

-В мене з невісткою відносини не особливо склалися. Вона буквально не бере від мене слухавку. Хоча при нашому знайомстві нічого такого не сталося. Ми спокійно порозмовляли та попили чаю. Але все таки певна напруга між нами відчувалася.

-А в чому то так проявляється, що у вас відносини погані?

А після невістка не змінила до мене ставлення. Завжди тікала з квартири, коли я приходила до них в гості. Мовляв справи термінові з’явилися, треба вирішувати. Ну а я що зроблю? Лише з сином говорю, щоб той вирішив якось цю проблему.

-А син що?

-«Мамо, не переживайте за те. Яна просто не товариська та не дуже вміє спілкуватися з людьми, от і все». Може й так, але як тоді вони з моїм Петриком тоді познайомилися? То ж виходить все таки вміє спілкуватися. Тоді чому зі мною не хоче?

-Та може щось ти їй зробила, та й не сприйняла це як щось серйозне, а Яні це було вкрай образливо?

-З самого початку щось зробила, чи як? Не розумію абсолютно. Я думала, що може як онука чи онучку народить, то щось зміниться, бо ж я так сильно мріяла про те, якою чудовою бабцею я буду.

-Яна тобі не дає онучку бавити? Як так?

-Не дає! Уяви собі! Вона наше спілкування з онукою звела до мінімуму. Я вже навіть влаштовувала їй істерики та скандали. Але все марно. Тепер вже взагалі вкрай рідко бачимося. Навіть, певно, добре, що я не прив’язалася до дитя. Не так важко переживати розлуку та заборони.

-Йой, ну тут ти вже сама гірше зробила. Можна ж було поговорити всім трьом, якщо їй вже так важко говорити з тобою наодинці. Може б тоді краща ситуація була.

-Та що там кращого? І взагалі, хто вона така, щоб я перед нею стрибала як блазень придворний?! Але зате як їм щось треба від мене, то самі телефонують. Петро, як я телефоную, бере слухавку, але одразу каже: «Мамо, кажіть швиденько, якщо це щось термінове, бо часу обмаль маю». Для рідної матері обмаль часу він має! Нечувана нахабність та неповага!

-Ти йому часом не вдень знову телефонувала? Бо якщо знову так, то чого тут кричиш сидиш про неповагу та нахабність?

-То й що, що я вдень телефонувала? Що, не може на декілька хвилин відкласти свої «важливі» справи? Робота не вовк – в ліс не втече.

-Ну то й не дивно, що вони від тебе зрідка слухавку беруть, а невістка й взагалі, Людка. Ти звісно жару даєш.

-Ой, не видумуй! Краще послухай, що позавчора сталося.

-Кажи давай, лишень не кричи вже стільки.

-Приходить син до мене додому та й каже, що виселяють їх з квартири і просив, щоб прихисток їм надала. Мовляв квартира в мене велика, сильно заважати не будуть.

-Ну то гарно все. Хоча не добре, що їх виселяють, але тепер з онукою будеш час проводити. А чого, до речі, виселяють то?

-Янка ж ще в декреті, але через декілька місяців має вийти на роботу. Проте виявилося, що робоче місце в фірмі за нею не зберегли. А Петрика скоротили на роботі. Там велике скорочення сталося, тому він потрапив до тієї більшості. Так вони й перестали платити за квартиру. Все обіцяли власниці, та й обіцяли, але не могли погасити борг. Жінка та була розуміюча, та все прощала, але з часом вже в неї сталося так, що потрібно було квартиру продати. Тому й дала їм тиждень на виселення.

-Зрозуміло…

-Я Петрику сказала, що він з онукою може переїжджати, я буду тільки за. Але невістка нехай йде живе де інде. Не збираюся я цю невдячну в себе прихищати.

-Йоооой, та ти Людка геть здоровий глузд втратила! Ти хочеш дитину з матір’ю розлучати лише через свої якісь недомовки?

-Так, хочу! Бо немає чого мені тут свої фокуси показувати. Нетовариська вона, бачте. Нехай їде тоді туди, в своє село забите до батьків. Хоча певно її і там не приймуть, бо ж батьки їй не допомагали ніколи. Тепер розумію чому.

-Людка… ну ти звісно… Я ніколи не думала, що ти така людина. Ти вибачай, я певно піду. Може колись ще здибаємося…

Залишилася сидіти в себе на кухні Людмила Степанівна та не розуміла, що мала на увазі подруга, коли сказала, що «ніколи не думала, що ти така людина». Дивувалася та навіть не усвідомлювала, наскільки все погано…