ЖИТТЯ

Я пізнала справжню самотність. У мене немає дітей, а чоловіка не стало, тому тепер у мене немає нікого, у чиє плече я можу поплакати та з ким поділитися радощами

Пишу я це, щоб прочитала котрась добра душа і дала мені надію чи мудру пораду. Я й сама часто читаю тут життєві історії та стараюся підтримувати людей. А зараз я опинилась у такій ситуації, коли мені більше немає до кого звернутися за підтримкою.

Історія мого кохання та одруження особлива. Ще у 18 років я закохалась в одруженого чоловіка, старшого за мене на 15 років. Звісно, я ніяк не показувала, що кохаю його, боялась своїх же почуттів, він теж мені симпатизував, але дружину покидати не хотів. Так сильно я його кохала, що на інших чоловіків мені дивитися не хотілось. Так і вийшло, що коли мені стукнуло 40 років я все ще була не заміжня.

От тоді я і дізналась, що його дружини не стало, а через рік після цього ми почали ходити на побачення та не соромилися показати свої почуття. Потім він зізнався, що це дружина перед см3ртю порадила йому покликати мене не побачення.

Реклама

У 42 роки я вийшла заміж і була найщасливішою жінкою. 10 років ми жили щасливо, насолоджувалися кожним днем. Можу з впевненістю сказати, що це найкращий період у моєму житті. Весь цей час ми жили у його квартирі. В один момент йому стало погано, звісно, щастя не буває вічним. Рік я доглядала за ним, він майже не міг піднятися з ліжка, а потім його не стало. Хоронила я його сама, син не захотів приїхати, сказав, що приїде, коли читатимуть заповіт. Цього дня я чекала зі страхом, я знала, що ще за два роки до своєї см3рті коханий переписав квартиру на мене.

Наша зустріч почалась зі слів його сина: «Тітко Марино, я знаю, що ви останній рік самі його доглядали, тому давайте чесно продамо квартиру, а отримані гроші поділимо навпіл! Бо все лише вам не повинне дістатися!»

Його син ще був культурний у словах, а от дружина його зовсім не хотіла себе контролювати: «Ой, та що ти з нею панькаєшся, мабуть, заставила твого батька на себе переписати! Тепер панує тут одна у трикімнатній, а ми утрьох з сином у двокімнатній маємо тіснитися!».

Я відразу пояснила їм, що заповіт був написаний у здоровому розумі, та він хотів би його змінити, але лише після того, як вони до нього навідаються. От лише вони цього так і не зробили. Звісно, вони хотіли вірити у те, що я така погана та у всьому винна, своєї провини вони не бачили.

Я опинилась на роздоріжжі. У цій квартирі пройшли найкращі роки мого життя, кожен клаптик тут важливий та цінний для мене, і продавати я її зовсім не хочу, але син чоловіка мене точно не зрозуміє, та й люди будуть говорити, що я все життя жила з ним заради квартири. А я не хочу, щоб про наше чисте кохання ходили такі брехні.

Я не знаю, як мені бути далі і як правильно вийти з цього всього.

Реклама

Також цiкаво:

Close