ЖИТТЯ

Я пізня дитина в сім’ї, тому з підліткового віку всі хатні справи на мені, а потім я стала ще й доглядати маму. Зараз я вийшла заміж, та батьки проти мого шлюбу та вимагають, щоб я розлучилася!

Коли я народилася, то мамі вже було 40 років, а татові – майже 42. Як я розумію, мою появу на світ батьки не планували, та так вийшло. У мене є брат, старший майже на 18 років, тому ми не дуже близькі. Оскільки брат уже навчався в іншому місті та залишився там жити, доглядати батьків довелося мені. І все було добре, поки я не вийшла заміж.

Коли я була маленькою, батьки отримали квартиру від держави, точно не знаю, як і за що, але так вийшло, що частина квартира була й моєю. Та вже років з 13 я була майже повноправною господаркою у квартирі, принаймні готувала, прибирала та мила посуд я. Через два роки мама сильно захворіла й потребувала постійного догляду, тож і це довелося робити мені. До того ж я навчалася в училищі після 9-го класу.

Реклама

Коли мені було 17 років, ми дізналися, що в тата довгий час була коханка, і не просто жінка на стороні, а ціла родина, з двома дітьми. Коли він вирішив її кинути, то та жінка подала на аліменти, тепер ще майже вся татова зарплата йшла на це. Мама ж отримувала невелику пенсію, тож нам майже не було за що жити. Я влаштувалася на роботу.

Реклама

Так і вийшло, що вже в 18 років я не просто виконувала всю домашню роботу, а ще й забезпечувала всю родину. Після закінчення училища, я вступила на заочну форму навчання в університет, мені пощастило, вдалося попасти на бюджет, та роботу я не кинула, тим паче, що з вищою освітою в мене була перспектива кар’єрного зросту.

Про себе й особисте життя я майже не думала. Якщо чесно, то в мене завжди не було на це часу, як і на спілкування з однолітками, чи навіть на повноцінне спілкування з батьками. Я йшла на роботу, потім швиденько в супермаркет і додому, а там і маму треба було доглянути й домашні справи виконати, а ще й навчатися колись було треба. Тож іноді в мене не було часу навіть на повноцінний сон, не те що на дружбу чи кохання.

Я ніколи не була сірою мишкою, я досить симпатична жінка, намагаюся слідкувати за собою, та я зовсім не красуня та й немає в мені нічого видатного, тож хлопці в школі на мене не звертали уваги, а в училищі, якщо мене й запрошували на побачення, то я завжди відмовлялася, адже часу на це в мене не було.

Та ось в мене з’явився новий колега. Дуже приємний та видний молодий чоловік. Він проявляв до мене симпатію, і я подумала, що час і своє особисте життя влаштувати, адже мені майже 30 років!

Ми почали зустрічатися, а потім одружилися. Чоловік став жити зі мною та моїми батьками, адже частина квартири належала мені. Ми з чоловіком за два роки зробили ремонт у всій квартирі, оновили меблі та техніку. Та стали задумуватися про дітей. І тут мої батьки змінили ставлення до мого чоловіка.

Джерело: man-to-man.ru

Мама стала говорити, що мені не треба народжувати, адже в неї вже є онуки (діти мого брата), та й узагалі – Стас мені не пара, час мені вигнати його з їхньої квартири! Я зовсім не розумію своїх батьків. Невже я не заслуговую на щастя?

Стас намагається не конфліктувати з моїми батьками, тому під час таких розмов просто йде з квартири та їде до своєї мами. Зі свекрухою в мене гарні стосунки, та моїх батьків вона також не розуміє.

Я вже декілька разів говорила з батьками про їхню поведінку. Вони, здається, нарешті зрозуміли, що я не збираюся подавати на розлучення чи виганяти чоловіка, та стали натякати мені, що й мені час «забиратися» з їхньої квартири. Нещодавно мама так прямо й сказала: «Ми вже старі люди, тож постійне перебування тут дитини просто не витримаємо, і якщо ви хочете дітей, то просто з’їжджайте з нашої квартири». Я не розумію, чому я маю покидати власну квартиру, адже одна кімната належить мені, тим паче ми зі Стасом зробили гарний ремонт, і батькам також, купили нову техніку, витративши на це багато грошей, чому ж ми тепер повинні винаймати квартиру?

Стас пропонує переїхати до його мами, та в неї двокімнатна квартира, а живе вона разом з донькою, тож місця нам усім не вистачить, чи винаймати. Я ж не хочу тепер кинути свою частину квартири, ще й з ремонтом. Тим паче мені образливо, що батьки так до мене ставляться.

Невже я не маю права на особисте життя? На дітей? На щастя? Чому, щоб жити разом з чоловіком, я повинна з’їжджати зі своєї ж квартири? Як бути, не знаю.

Реклама

Також цiкаво:

Close