Хто б коли з маминих знайомих повірив, що вона здатна на такий вчинок. Й заради чого. Тільки для того, щоб вгодити своєму новому чоловікові. Та я розповім вам свою історію з самого початку.
Мама дуже сильно переживала, коли тато нас з нею покинув. Все, що я запам’ятала про батька, так це те, що він постійно сварився з мамою. Мені тоді лише п’ять років, але я пам’ятала, що боялася його. Коли він нас покинув, то мама довго плакала. Я й досі не знаю, що між ними трапилося й чому наша родина розвалилася. Та з того дня ми з мамою мешкали вдвох.
Коли я була у другому класі, то мама почала шукати собі нового чоловіка. Вона втомилася від життя матері одиначки, тому вирішала знайти свою половинку. Але тут на заваді стала я. Чоловіки не дуже хотіли пов’язувати своє життя з жінкою, яка вже має дитину. Як тільки вони дізнавалися про «причеп», як одразу ж зникали з горизонту. Мама в усьому звинувачувала мене. Скільки разів вона на мене спочатку кричала за свої невдачі на любовному фронті, а потім плакала та вибачалася.
Та якось вона за порадою своєї подруги почала листування з ув’язненим чоловіком. Так в них почався роман через листування з моїм майбутнім вітчимом. Не знаю, що він їй там писав, але мама сяяла та посміхалася кожного разу, коли дивилася на ті аркуші паперу розмальовані дрібними літерами з двох боків. Кілька разів вона складала торбу з продуктами та старими речами тата, які ще не встигла занести на смітник й ходила до колонії, у якій сидів той чоловік.
А вже за рік вона з ним одружилася. А там минуло ще кілька місяців, й в нашій квартирі з’явився той чоловік. Він одразу мені не сподобався. Грубий, неприємний, весь час намагається комусь сподобатися та тільки те й робить, що бігає очима по кутках. Це зараз я розумію, що він спеціально почав спілкуватися з мамою, щоб отримати можливість вийти з колонії достроково. Він не перший вигадав таку схему.
З появою мого вітчима життя у квартирі активно почало змінюватися. Він всюди почав встановлювати свої порядки та правила. Мама навіть не встигла озирнутися, як перетворилася з коханої у листах жінки на хатню робітницю, від якої вимагали прибирати, готувати та одягати нового господаря. Та мама змирилася з цим. Вона боялася знову втратити чоловіка. Нехай він й командував забагато, ніде не працював та час від часу дозволяв собі прийти до квартири майже у непритомному від алкоголю стані, але все ж таки був чоловіком.
Мій перший серйозний конфлікт з вітчимом виник через подарунок. Моя бабуся (татова мама, яка продовжувала з нами спілкуватися й сильно мене любила) надіслала мені подарунок. Вона не знала, що я люблю або що мені у той час було потрібно, тому надіслала гроші. Тут то й з’явився мій вітчим, який до цього взагалі не цікавився моїм існуванням. Грошей було небагато, але для того, щоб він міг один день погуляти зі своїми друзями, цілком вистачало. Спочатку він почав вмовляти віддати йому гроші на подарунок моїй мамі. Та я йому не повірила, й він просто видер їх з моїх рук. Ввечері у квартирі був скандал. Я пожалілася мамі, та замість того, щоб отримати від неї підтримку, почула докори, що я руйную її родину. Я плакала, мама нервувала, а вітчим тішився своєю перемогою.
Після цього в нас з ним постійно виникали конфлікти. Кожного разу мама підтримувала його. Останнім став інцидент з моїми золотими сережками. Також подарунок від бабусі. Одного дня вони просто зникли. Я точно знала, що це був вітчим. Ми знову посварилися. Він навіть замахнувся на мене. Кілька днів квартира була наче поле війни. А потім мама мені повідомила, що більше не має можливості за мною доглядати й вирішила відправити мене до дитячого будинку. Сказала, що я зможу приходити додому на вихідні та свята. Я плакала та благала її цього не робити, а у дверях стояв вітчим та єхидно посміхався.
Через кілька днів я опинилася у дитячому будинку. Сказати, як я себе відчувала, дуже важко. Мене зрадила найрідніша людина. Для дітей, які там вже були я одразу стала чужою, адже у багатьох не було батьків, й вони підсвідомо були на мене злі. На щастя, про все дізналася бабуся й забрала мене до себе в інше місто. Мама була не проти. З того часу ми з нею бачилися лише кілька разів на рік.
