ЖИТТЯ

Я почула, як зять сказав, що я їм заважаю, і він уже втомився від того, що навіть до туалету у власній квартирі він має ставати в чергу! Наступного дня я зібрала речі та повернулася в село

Заміж я вийшла рано. Ми з чоловіком жили в селі, самі побудували будинок. Обоє працювали, робили ремонти. Згодом у нас з’явилася донечка, а потім мого чоловіка не стало. Донька була ще маленькою, тож я сама змушена була ставити її на ноги. І в мене вийшло, моя донька вже заміжня, живе у місті з чоловіком у власній квартирі та виховує двох діточок – доньок-близнючок.

Усе життя я прожила в селі: тут народилася, тут вийшла заміж, і тут же виростила доньку. Моя Світланка виросла чудовою дівчиною – розумна, вродлива, турботлива. Вона гарно навчалася, закінчила виш із відзнакою, влаштувалася на гарну роботу. Особисте життя в неї не складалося, та свого принца вона все ж таки зустріла, але лише в 28 років.

Світланка вийшла заміж, коли їй було 29. Вони з чоловіком купили трикімнатну квартиру в кредит та машину, адже обоє гарно заробляли й мали збереження для нормального першого внеску. Світлана та чоловік розуміли, що вже не молоді, тож одразу ж вирішили, що час народжувати дітей. Через півтора року в них з’явилися дві донечки-близнючки. Моїй доньці було складно відразу з двома дітьми, тому вона попросила, щоб я переїхала до них і допомагала їй. Звичайно, я погодилася.

Реклама

Я замкнула свій будиночок у селі, віддала запасні ключі сусідці, щоб вона за ним приглядала, та поїхала в місто. Оскільки на моїх дітях було аж два кредити, донька вирішила вийти на роботу, коли діткам виповнився рік. Онучки були в кімнаті зі мною, тож уночі до них вставала завжди я. Я намагалася зробити так, щоб донечці було максимально комфортно, адже я точно знала, як це, працювати та мати маленьку дитину на руках.

Згодом дівчатка підросли. Тепер вони живуть в окремій кімнаті, ходять до дитячого садочку. Я їх відводжу та забираю. Також намагаюся допомагати донці по господарству: мию посуд, готую та прибираю. Та нещодавно я помітила, що стала заважати дітям.

І ось нещодавно я почула, як зять сказав, що я їм заважаю, і він уже втомився від того, що навіть до туалету у власній квартирі він має ставати в чергу! Зять ще багато чого говорив: що я повинна поїхати, адже йому вже обридло, що «чужа» людина хазяйнує у його квартирі. Донька мене захищала, вказала, що я їй допомагаю по господарству, і дівчатка мене обожнюють, та й не може вона вигнати рідну матір.

Я не хотіла стати причиною сварок між подружжям. Наступного дня я відвела дівчаток до садочка, потім зібрала свої речі та повернулася в село. Про своє рішення я повідомила доньці телефоном. Вона, звичайно, говорила, що я мала їх попередити, що хочу поїхати, що її чоловік би мене відвіз, але ж вона не знала, що я чула їхню нічну розмову!

Ось я і повернулася в рідний будинок, та виявилося, що за чотири роки він сильно змінився. Підлога прогнила, дах затікає, з усіх щілин дує. І як тепер тут жити? Я не знаю, що робити. І боюся за допомогою до доньки звертатися, адже вже підозрюю, що скаже зять, а на пенсію ремонт не зробиш. Ось і залишилася я сама в старій хаті, а допомоги чекати немає звідки!

Реклама

Також цiкаво:

Close