ЖИТТЯ

Я почула не один докір, доки лежала у пологовому відділенні про ранню вагітність, у 16 років, тоді я розповіла їм правду про те, що це вже моя друга вагітність!

Коли я вперше потрапила у відділення для патології вагітних, мені було 25. Але всі мої друзі й люди, що вперше зі мною знайомилися говорили, що виглядаю я значно молодше. Все це через моє дитяче обличчя, маленький ріст та худобу.

У палату двічі на день до мене приходила медсестра, що перевіряла мої медичні показники, а весь інший час я була абсолютно вільна, тому нерідко говорила зі своїми сусідками по палаті, зазвичай це були розмови ні про що, тому я здивувалася, коли вони почали перешіптуватися між собою і дивитися на мене «зверху».

Я не з тих жінок, що будуть переживати, що на них хтось не так подивився, тому напряму запитала у них, що їм не подобається. Але так просто вони спочатку не хотіли зізнаватися, але потім я їх таки вивела на чисту воду.

Реклама
Реклама

Річ у тім, що вони вирішили, що мені 16-17 років і я мати одиначка. Звичайно, чи це правда, запитати у мене, чи у медсестри вони не захотіли, тому нишком це обговорювали між собою.\

– Ти ж така молода! Невже ти не боїшся зламати своє життя? Чи життя дитини? Це ж величезна відповідальність! – промовила перша жінка.

– Так, і я про теж. Мені он 25, а я боюсь, що не можу виховати дитину так, як мені хотілося б! – промовила друга жінка.

– Я вас здивую, але це вже моя друга дитина. Мені нічого боятися. – відповіла я їм.

Вони були наскільки вражені, що кілька секунд мовчали, а потім з них двох одночасно посипалися докори.

– Боже ж ти мій, що ж ти твориш! Сама ж дитина і двох дітей на собі тягнути хоче!

– Так це ти першу народила у 14 чи 15?

– А як ти одна з двома, ти хоч школу закінчила?

– Так у тебе ж освіти не має, вийдеш ти з декрету, то тебе хіба касиром у супермаркет візьмуть!

Я не могла повірити, що вони, такі дорослі й розумні жінки, могли такого наговорити «дитині шістнадцяти років». А що, якби мені дійсно було 16? Уже пішла б відказ на дитину писати? Або й ще гірше? Тому я вирішила їх остаточно вивести з рівноваги.

– Ми недавно святкували п’ятиріччя мого першого сина.

Тут їхні очі розширились до нелюдських габаритів і навіть рот відтулився. Вони мовчали десь хвилину, можливо, так довго рахували «мої 11 років», коли я народила першу дитину.

Я почала щиро сміятися з їхніх здивованих фізіономій, а тоді промовила:

«Дівчата, вам варто випити заспокійливого чаю, а то від вражень ще передчасно народите! До речі, якщо вам так цікаво, то у січні мені буде 26 і чоловік у мене є!»

Я більше не хотіла з ними розмовляти, тому покинула палату і пішла гуляти біля лікарні. Не хотілось мені мати більше нічого спільного з людьми, що так легко засуджують інших і «пхають носа» туди, куди їх не просили.

Реклама

Також цiкаво:

Close