Я дуже любила свою маму, але потім вона зробила дещо, за що я так і не змогла її пробачити.
Мій тато затятий aлкoголік, йому нічого не допомагало. Пощастило хоча б, що з дому речі не виносив, але він нічого сюди й не приносив, навіть продуктів, тому мама була єдиним годувальником, постійно втомлена й зайнята. Я не могла сприймати свого батька, що постійно п’є та свариться з мамою, а не пробує їй допомогти. Тому все дитинство я чекала, коли мені виповниться 18 років, щоб втекти з цього пекла.
З 12 років я почала відкладати гроші. Коли мені їх дарували на день народження чи випадала можливість роздати листівки – я все складала у свою скарбничку.
У старшому віці я зрозуміла, що цього недостатньо, і почала збирати коробки, пляшки й здавати їх. Весь час я мріяла про те, що зможу собі купити квартиру, де завжди царюватиме спокій та тепла атмосфера.
До 18 років я накопичила суму, яка б забезпечила мені спокійне самостійне проживання на орендованій квартирі до року. Я не могла повірити своєму щастю, але вдома на мене чекала зла мама, що вже перерахувала всі мої гроші й звинуватила у тому, що весь цей час я крала їх у неї.
Мої гроші вона витратила на оплату боргу за комунальні послуги, а мене обізвала крадійкою. Я розуміла, що жити далі так не можу, тому просто зібрала речі й пішла до подруги.
У неї я жила кілька наступних місяців, а потім переїхала до свого хлопця. З батьками я обірвала всі зв’язки й не хотіла їх відновлювати.
З цього моменту минуло п’ять років, я вже заміжня й маю роботу, і тут прийшла звістка про те, що моєї мами не стало, інфаркт.
Мені було сумно й ніяково. Я вирішила відправитися на батьківську квартиру. На кухні сидів батько й пив щось, тому спочатку навіть не помітив, що я прийшла.
У моїй кімнаті сиділа дівчинка років 3, худа і зморена, мабуть, їла останній раз, коли мама ще жива була. Я взяла її на руки й пішла на кухню.
– Тат, це ваша з мамою дитина?
– Ой, ні, не моя, твоя мати її десь нагуляла! Можеш у дитячий будинок її здати!
Я довго дивилась на дівчинку, зібрала її речі та знайшла документи, вона була моєю сестричкою. У дитячий будинок я її здати не можу, тому вирішила, що вона житиме зі мною та чоловіком, надіюсь, він не буде проти. Лише про власних дітей на певний час прийдеться забути, бо ж не зможемо ми зразу двох тягнути.
