Тільки-но мій дорогий син привів додому невістку, я одразу її попередила, що такого чудового чоловіка вона не знайде, а, відтак, має його шанувати. Нещодавно наша родина святкувала день народження внучки, їй виповнився рік. Ми з невісткою займались підготовкою столу, і саме тоді я вперше усвідомила що коїться у сім’ї сина.
Наразі єдині, кому я можу розповісти історію – це читачі, адже друзі та знайомі навряд зрозуміють.
Розумію, що подібний підхід є неправильним, та, врешті, завжди порівнюю своє сімейне життя із життям новоспеченої невістки, враховуючи те, що син у мене єдиний. Більше того, вона отримала справді доброго та дбайливого чоловіка, котрий піклується про неї. Звісно, я відчуваю заздрість, хоч це і не дає спокійно жити. Вона не зовсім розуміє, яка щаслива, що отримала мого сина, адже мій чоловік був іншим.
Після десяти років спільного життя, я зрозуміла, що чоловік змінився, хоча і так мав досить складний характер, та я мусила усіма силами зберігати стосунки заради дитини.
Тому, не дивно, що ми не надто переймалися коли залишились удвох із сином. Я почала виховувати його із 11 років так, як вважала за потрібне. Усе своє життя я вирішили присвятити дорогенькому синочку. Виховувала його гідною людиною, а, зрештою, дбайливого чоловіка та батька. Усі мої зусилля дали результат.
Я завжди мала за правило не втручатись у справи сина, давала поради лише тоді, коли він просив про це. А коли він познайомив зі своєю майбутньою дружиною, то прийняла її, адже вона і господиня добра.
Коли вони повідомили про своє одруження, то я одразу сказала, що майбутня дружина виграла джекпот. Він чудовий чоловік, дбайливий, уважний, та ще й вміє поратись по господарству. А минулого року син став батьком, у них є донечка, з котрою він бавиться, гуляє та доглядає.
Нещодавно ми святкували день народження внучки, тож ми із невісткою порались до столу для запрошених друзів. Власне, тоді я відчула, що заздрю стосункам мого сина. Адже наші свята із чоловіком зазвичай закінчувались сварками, і він завжди звинувачував мене. Чоловік ніколи не дивився на мене із таким захопленням, як мій син дивиться на власну дружину. Він так поважає та кохає її. А скільки тепла та піклування він дає своїй дитині. Невістка має берегти родину та особливо цінувати таке ставлення.
А не так давно, син розповів мені, що вони чекають на другу дитину. І тут відчуття заздрості охопило мене повністю. Розумію, що це неправильно, та я відчула жалість до себе, що не зважилась більше на дітей. Та мене втішає думка про те, що у них народиться хлопчик, тоді ми б змогли виховати із нього справжнього дбайливого чоловіка.
Звісно, комусь це може здатись несерйозним підходом, та що я можу вдіяти із цим? Мені справді потрібна порада, аби нарешті почати щиро радіти щастю у сім’ї свого сина, а не заздрити.