Я пропоную дати останній шанс нашій сім’ї. Повертайся в наш будинок. Даю тобі на роздуми місяць. Якщо не згодна, то р0злучаємося

Зі своєю першою дружиною я познайомився через спільних знайомих. Вона була красуня. На той момент Світлана жила в сусідньому селі, але мріяла про життя в місті. Коли справа дійшла до весілля, то вона була згідна і на сільський будиночок. Але не всім обіцянкам судилося здійснитися.

Я фермер – обробляю землю. У мене свій трактор і 20 гектарів землі. Крім своїх земель, обробляю ще й чужі ділянки по найму. Тому варіант з міським життям я ніколи не розглядав для себе. Пристрасть настільки захопила нас, що ми й не зчулися, як тест на вагітність показав дві смужки. Світлана мені дуже подобалась, тому я без вагань запропонував їй стати моєю дружиною.

Звісно, я знав про її мрію жити в місті, але ми серйозно поговорили, і вона погодилась стати моєю дружиною і господинею у моєму будинку. Мого заробітку було достатньо для утримання сім’ї, а в місті я працюватиму вантажником за копійки.

Всі питання були вирішені, ми обмінялися у РАЦСі обіцянками про вірність і підтримку один одного та стали готуватись до народження донечки. Досвід догляду у мене був, оскільки я найстарший син у сім’ї, тому менший братик і сестричка були під моєю опікою.

З народженням Софійки все змінилося кардинально. Дружина стала знервована та звинувачувала мене у тому, що я її примусив народжувати. Я списував це на післяродову депресію, тому просто терпляче старався підмінити її, коли був вдома.

Світлана цілий день проводила з дитиною, а коли я повертався додому з роботи, то залишала дочку на мене та йшла на зустріч з подругами. Я часто чув, як молоді мамочки скаржаться на повну соціальну ізоляцію на період декрету, тому не перешкоджав цим посиденькам.

Добре, що наша дівчинка була спокійним дитям. Мабуть, вона відчувала, що мені потрібно виспатись перед роботою, тому прокидалася тільки два рази за ніч, щоб поїсти та далі спала спокійно. Якби вона ще й вночі гуляла, то я, мабуть, через тиждень звалився з ніг від такого графіку.

Щоб не навантажувати дружину, з домашніх тварин у нас були тільки кіт та собака. Завданням дружини було тільки доглядати за дитиною, готувати та підтримувати чистоту в домі. Якщо вона чогось не встигала, то я завжди їй допомагав.

Щомісяця вона брала гаманець та їхала в місто до салону краси, щоб зробити зачіску, манікюр, педикюр і інші жіночі штучки. Я їй говорив, що люблю її й без цих салонів, але їй було важливо це робити.

Коли Софійці виповнилося 2 роки, дружині захотілося самій заробляти гроші. Вона зайнялася манікюром. Я допоміг їй пройти курси, купив усе необхідне обладнання. Вже через півроку в неї було 15 постійних клієнток та ще декілька, яким манікюр був потрібен на один раз.

Дочка дорослішала, пішла до дитячого садка, тому у дружини з’явилось трішки більше вільного часу. Я став помічати, що від подруг вона поверталася напідпитку, тому почав робити їй зауваження. На цьому й закінчився мир і злагода в нашій сім’ї.

Одного вечора вона повернулася пізно та повідомила, що зрадила мені з іншим. В усьому цьому винний тільки я, бо не потрібно було її ображати. Наступного дня Світлана повідомила, що їй набридло це сільське життя, тому вона збирає речі та разом з дочкою переїжджає в місто. Подруги вже підшукали їй житло, а роботу вона знайде швидко, бо має всі необхідні навички для цього.

Звичайно, я намагався її зупинити, вмовити залишитись, але вона була невблаганна. Я не міг уявити, що моя єдина донечка житиме без батька. Щойно в мене видавався вільний день, я поспішав у місто, щоб побачити донечку. З дружиною відносини стали натягнутими. Вона навіть не приховувала, що має інших чоловіків, але розлучатися не хоче. Великих заробітків у неї не було, оскільки таких майстрів, як вона, стало дуже багато. Я не міг допустити, щоб моя дитина в чомусь потребувала, тому купував їй одяг та давав гроші дружині на продукти.

Я не наполягав на розлученні, адже вважав це формальністю. Та, мабуть, ще мав надію на відновлення сім’ї. Іноді я брав дочку до себе в село. Їй дуже подобалося тут, адже можна було вільно ходити по подвір’ю, а не сидіти вдома в чотирьох стінах. Дружина не відпускала нас с дочкою самих на відпочинок, тому на море ми їздили всі разом. Навіть до спільних знайомих ходили на свята разом, як сім’я.

В такому ритмі ми прожили ще 5 років, доки мені не урвався терпець. Я прийшов до неї та рішуче повідомив, що або ми відновлюємо нашу сім’ю і живемо, як раніше, або розлучаємося. Вона не хотіла повертатися в село та погрожувала, що після розлучення не дозволить бачитися з дочкою, але я все вирішив.

Вже через три місяці нас розлучили. Суд зобов’язав мене забезпечити дружину з дитиною житлом, або продати мій будинок та поділити кошти навпіл. Тут я сперечатись теж не став, бо не хотів, щоб моя донька потикалась по найманих квартирах. Тому купив маленьку квартирку й оформив дарчу на дочку.

Спочатку Світлана не дозволяла зустрічатися з Софійкою, а коли вже я став погрожувати судом, то здалася.

Нещодавно я зустрів чудову жінку. Ми повністю розділяємо наші погляди на життя. Вона, як і я, не прагне до життя в місті, тому я думаю, що це мій другий шанс на щасливе сімейне життя. Варто було відрізати ті безнадійні стосунки заради щасливого майбутнього.

Оцініть статтю
ZigZag
Я пропоную дати останній шанс нашій сім’ї. Повертайся в наш будинок. Даю тобі на роздуми місяць. Якщо не згодна, то р0злучаємося